Хрещатик

Хрещатик. кінотеатр "Дружба"

   Хрещатик, як вулиця, почав зароджуватися з 1797 р. на околиці "Старого Києва". Основою його зародження була ділянка зовнішнього, щодо тодішнього Києва шляху, який здавна пролягав в межах теперішньої долини Хрещатика.

Київ того часу складався з трьох частин: "Старого Києва", Печерська і Подолу. Всі три частини були відокремлені одна від одної і їх навіть називали в деяких документах трьома містами. Якщо "Старий Київ" і Поділ роз'єднані між собою лише високими схилами старокиївського плато, то третя частина - Печерськ був віддалений від перших двох на 1-2 кілометри. Цей простір розриву, вільний або майже вільний від забудівель, вкривався величезними масивами зелених насаджень: садами, гаями, зокрема знаменитими липовими гаями, які й дали цьому місцю назву "Липок". Це мальовниче місце виділялось підковоподібною долиною в самостійне плато, що займало центральне положення між височинами "Старого Києва" (з північного боку) і Печерська (з південного боку).

Царська площа, 1913

Частина цієї підковоподібної долини з боку "Старого Києва" називалась Хрещатицькою долиною, а друга частина з боку Печерська називалась Кловською долиною. На своєму стику ці дві долини переходять в одну ширшу, що розкинулась вздовж обох боків так званого Прозорівського яру. Таким чином, топографія верхньої частини Києва (основне ядро) розчленена вилоподібним рисунком цих трьох долин на три основні плато: північне, середнє і південне. Ця топографічна особливість обумовила ще безпланову організацію тодішнього Києва. На північному плато утворився "Старий Київ", а на південному - Печерськ.

Визначні архітектурні споруди колишнього Києва (Михайлівський монастир, Андріївська і Десятинна церкви, Трисвятительська церква і Софійський собор у "Старому Києві", Києво-печерська лавра. Спас на Берестові, Нікольський собор і Нікольський монастир на Печерську) займають найвигідніші місця коло придніпровських схилів, або максимально до них наближаючись. Вони створювали центри цих частин Києва, навколо яких і організовувались інші будівництва.

Район Липок, що здавна належав до Києво-печерської лаври, довго не забудовувався. Згодом тут будуються палаци: Кловський і трохи пізніше (1746 р.) Царський. Останній розташувався також безпосередньо біля придніпровських схилів. Далі тут же коло царського палацу створюється величезна площа парадів, на якій збудували присутствені місця. В цьому районі знаходилась канцелярія губернського управління та інші установи. Липки, як найкраща центральна частина міста, завоювали становище загальноміського центра.

Європейська площа, 2005

Забудівля на високих місцях створила той силует Києва, яким захоплюється глядач. У згаданих вище долинах протікали струмки Хрещатицький, Кловський і Прозорівський. Ці струмки збирали і відводили води з горішніх частин у річку Либідь.

У контурах цих долин вписувались і шляхи, які зв'язували частини міста між собою і місто з околицями. Це були основні транспортні артерії тодішнього Києва.

У період безпланового розвитку Києва першим починає перетворюватись у вулицю шлях у Хрещатицькій долині, на ділянці від спуску на Поділ до місця Прорізної вулиці (тепер вул. Свердлова). Забудовується він, як звичайнісінька околична вулиця "Старого Києва", невеличкими дерев'яними будинками. Таким чином, функціональне значення Хрещатика в колишньому Києві набуло жилого і транспортного характеру.

Остаточна траса Хрещатика, яка збереглась в основному і до цього часу, була визначена проектом плану Києва 1837 р. Появляється цей план у період економічного піднесення Києва і країни в цілому на світанку капіталізму у царській Росії, що зароджувався у відмираючій феодально-кріпосницькій системі. Населення Києва швидко росло за рахунок механічного приросту. Потрібні були нові території для будівництва. Великі території потрібні були в той час і для розширення Печерської фортеці.

Царська площа, 1904

Треба відмітити, що цим проектом, так званим першим регулярним планом Києва, була в значній мірі порушена вся його попередня гармонійна і розумна організація, яка формувалася стосовно до природних умов. Головну роль щодо цього відіграло кінець-кінцем розширення Печерської фортеці у тридцятих роках XIX ст. У зв'язку з цим Печерський район був ліквідований як жилий, аж до знесення величезної кількості будинків. У смугу обмеження міського будівництва, так звану еспланаду, увійшла і вся Кловська долина і суміжний бік Липок. Всі шляхи, що вели сюди, були закриті.

У зв'язку з повною ізоляцією Печерського району новий розвиток міста пішов у напрямі так званого "Нового строєння" і Галицької площі тобто місто було на значному протязі ізольоване від Дніпра і віддалене від нього на 1,5-2 км. Планувальна сітка вулиць проекту 1837 р. охопила "Старий Київ", Поділ і значні простори для нового розвитку. Через те, що нові території перебільшували в кілька разів площу "Старого Києва" і висунулись далеко на південний захід від центрів, план намітив створити новий міський центр. Місце такого центра визначили на південному кінці старо-київського плато і закріпили перетином двох осей планувальної композиції плацу-Бібіковським бульваром та Університетською вулицею1(Тепер Бульвар Шевченка і Володимирська вулиця), приблизно в геометричному центрі нового міста. Хрещатику у структурі цього плану відвели порівняно скромне місце. Він не дістав належного планувального рішення і як центральна ланка єдиної на той час транспортної артерії Поділ-Диміївка.

Європейська площа, 1999

Слід відмітити, що геометрична система планування 1837р. (штамп шахматної сітки миколаївської епохи) не зважила на топографію Києва і тодішню ситуацію, що й спричинилося до крутих підйомів на багатьох нових вулицях і закриття існуючих зручних шляхів як для транспорту, так і для відводу атмосферних вод. Ця система замінила трасу попереднього магістрального шляху у Васильків, що пролягав у природних умовах долини, на новий, розташований по схилу вище, чим і був створений теперішній перелом подовжнього профілю Хрещатика на ділянці між Бесарабкою і вулицею Леніна.

Нерозв'язані через це планувальні питання району Хрещатика коло Бесарабки спричинилися, кінець-кінцем, до його затоплення зливовими водами, бо єдиний вихід старої траси шляху був за планом 1837р. остаточно ліквідований забудівлями. Залишились нерозв'язаними і площі, як вузли перетину Хрещатика з поперечними вулицями.

Миколаївська вулиця, 1910

З ізоляцією Печерська, як району фортеці, лишились нерозв'язаними виходи транспортних зв'язків у цей район і далі до мостових переходів через Дніпро, що розташувалися біля підніжжя печерських схилів.

Район Липок, який лишився поза смугою еспланади і зайняв околичне розташування в плані 1837р., також не дістав належного планувального рішення транспортних зв'язків з Хрещатиком, бо сформована до цього моменту його планувальна сітка була закріплена приватною власністю на землю аристократичною верхівкою Києва, яка заволоділа цим здоровим і мальовничим районом міста. Звідси переносять у "Старий Київ" загальноміський центр. Незабаром були розібрані тут присутствені місця і збудовано новий будинок у "Старому Києві", що стоїть і тепер на Софійській площі. Район Липок після цього являв собою жилу аристократичну частину і називався "Дворцовим районом". На Хрещатику, як на продовженні Липок, будували свої жилі будинки переважно вищі чиновники, офіцери, багаті купці тощо.

Діставши за планом 1837р. остаточні контури, Хрещатик швидко освоювався на всьому своєму протязі і характером забудівлі залишався жилою вулицею з величезними садибами, садами 2(2 Усі долини навколо Лишок, як і саме плато, були здавна вкриті зеленими насадженнями: лісами, гаями, садами, виноградниками і шовковицями).

вулиця Городецького, 2002

Поступово забудовувались і інші вулиці, що прилягали до Хрещатика, чим, кінець-кінцем, були закріплені помилки, допущені у плануванні сітки вулиць цього району. Були вкрай закриті можливі виходи в Печерсько-Звіринецький район, про що свідчить план міста періоду 1883- 1888 рр.

Будучи ланкою потужної транспортної магістралі, Хрещатик виконує і ці властиві йому функції. З загальним ростом міста транспортне значення його непомірно зростало. Всі транспортні потоки збирались Хрещатиком і проходили по всій його довжині. Навіть у той час, коли Печерськ втратив значення фортечного району і включився в загальне життя міста, зв'язок з ним і мостовими переходами через Дніпро здійснювався, в основному, по Хрещатику при вимушеному перевантаженні його транзитним рухом.

З другої половини XIX ст., тобто з моменту розвитку капіталізму економічний профіль Києва і, зокрема, Хрещатика починає різко змінюватися. Сюди проникає торгова діяльність міста, появляються магазини і різні торговельні підприємства.

Таке переродження Хрещатика відбувалось поступово, починаючи з ділянки від площі колишньої Царської до Хрещатицької, куди в першу чергу переносилась торгова діяльність печерського торгового центра у зв'язку з ліквідацією Печерська, як району міста. Далі сюди переносилась торгова діяльність Подолу, який здавна був центром торгового життя всього колишнього Києва. Хрещатик перетворюється на всьому протязі в типову торгово-ділову частину Києва і набуває значення центра цієї діяльності.

З моменту збудування залізниці в Києві (в 1870 р.) перебудова Хрещатика охопила всю його довжину і навіть більш того, вона почала поширюватись на всі відгалужені від нього вулиці. Забудова колишнього Хрещатика малоповерховими будинками з окремими садибами поступалася місцем перед суцільним рядом багатоповерхових прибуткових будинків з торговельними приміщеннями в нижніх поверхах. Далі концентрується тут безліч різних акціонерних товариств, контор, бюро, банків та інших об'єктів, властивих торгово-діловому центру капіталістичного міста. Хрещатик вигороджувався суцільним фронтом по периметру кварталів багатоповерховою забудівлею в коридор.

Миколаївська вулиця, 1912

З 1878р. Хрещатик стає і адміністративним центром міста. Сюди переводиться з Подолу міська управа в спеціально збудований (1874-1876рр.) будинок на Хрещатицькій площі (теперішній площі Калініна). Спорудженням будинку Думи була ліквідована єдина краща площа Хрещатика, бо вільних місць для будування адміністративного будинку тут не залишилось. Таким чином, Хрещатик мав один адміністративний будинок. Продовжуючи розвиватись і далі як торгово-діловий центр, Хрещатик не вмістив в собі будівельного піднесення кінця XIX і початку XX ст.

Відгородивши до цього часу майже весь Хрещатик високими будинками і закривши від вулиці багаті середквартальні зелені насадження, будівництво пішло вглиб кварталів і замінило прекрасні сади на мальовничих схилах Хрещатицької долини на високі коробки будинків з внутрішніми дворами-колодязями і безліччю розміщених в них складів, підсобних підприємств, майстерень, помийних ям, убиралень, смітників, створивши в цьому районі нестерпні антисанітарні умови.

Хрещатик, 1914

У той час, коли Хрещатик із звичайної вулиці швидко і стихійно перетворювався у торгово-діловий центр міста, центр міста, який був намічений проектом 1837р. і почав забудовуватись будинками університету, першої і другої гімназій, освоювався повільнішими темпами, навіть з інтервалами цілковитого застою будівництва. В результаті Володимирська вулиця щодо функціонального призначення, набула змішаного характеру: культурно-освітнього, адміністративно господарського і жилого.

Хрещатик, перетворившись у типову торговельно-ділову частину капіталістичного міста, стає загальноміським його центром.

Основними факторами такого перетворення жилої вулиці в центр безумовно були значні розширення міста в межах верхніх його частин, спокійний подовжній профіль траси Хрещатика і те транспортне значення, яке здавна характеризувало його, як ланку найважливішої транспортної транзитної магістралі. Як центр міста, Хрещатик в першу чергу дістав всі види благоустрою.

Фундуклеївська вулиця, 1911

Розвиток Хрещатика, як торгово-ділового центра Києва, і значення його росло аж до 1914р. До цього моменту Хрещатик був уже перенасичений не лише забудівлями вздовж і в глибині кварталів, але й перевантажений у смузі самої вулиці всіма видами транспорту і хаосом комунікацій як надземних, так і підземних. Будівництво багатоповерхових прибуткових будинків виходило за межі долини і почало охоплювати перебудовою і район аристократичних особняків Липок.

Період від 1914р. до Жовтневої революції припинив будівельну діяльність не тільки на Хрещатику, але й в усьому Києві.

З такою спадщиною Хрещатик і весь прилягаючий до нього район вступив у нову фазу - фазу перебудови Києва в соціалістичний адміністративно-господарський, культурно-освітній і промисловий центр Радянської України.

В результаті реконструктивних заходів, зв'язаних з корінним перетворенням країни, Хрещатик, як і все місто Київ, цілком змінив своє обличчя.

Хрещатик, 1914

З моменту Жовтневої революції Хрещатик, за традицією, зберігав за собою значення загальноміського центра і з часом значно поширював ці позиції, пристосовуючи різні конторські приміщення для держустанов. З перенесенням в 1934р. столиці УРСР в Київ значення самого міста в цілому і Хрещатика, як загальноміського центра столичного міста, ще дужче збільшувалось. Місто почало швидко розростатись. Київ перетворився не тільки в республіканський центр, він ставав одночасно великим промисловим і культурно-освітнім центром Радянської України. З цього моменту починають створюватися широких масштабів плани промислового розвитку міста. Реконструювались і розширялись існуючі заводи, планувався цілий ряд нових фабрик і заводів. Розвивалось широке будівництво об'єктів культурно-освітнього і адміністративно-господарського призначення, визначались величезні масштаби нового житло-побутового будівництва і реконструювались старі жилі квартали. Перетворення Києва в столицю УРСР спричинилось також до будівництва урядових будинків і створення в місті урядового центра.

Фундуклеївська вулиця, 1912

Якщо загальноміський центр Києва Хрещатик, що створився, в основному, як центр торгового і ділового життя міста в минулому, незадовольняв потреб соціалістичного міста до перенесення сюди столиці, то на дальшому етапі це позначилось ще в більшій мірі. Розміщені у пристосованих будинках установи Києва, раніше губернського, а далі окружного центра, повинні були потіснитись для розміщення установ республіканського масштабу. Місто опинилось перед потребою негайного розв'язання ряду важливих назрілих питань, що становили в умовах тодішньої забудівлі міста дуже важливу проблему.

Для правильного і успішного розв'язання всіх питань забудівлі, що виникли перед столичним містом, вкрай потрібно було скласти генеральний план реконструкції і розвитку міста. Цю роботу поклали на спеціально створене в системі міськради архітектурно-планувальне управління. Протягом 1936-1940рр. генеральний план розвитку був складений, схвалений урядом і в значній частині реалізований в натурі.

вулиця Богдана Хмельницького, 2001

Цим генеральним планом було прийняте рішення, яке повернуло Києву колишній правильний його розвиток на південь за рахунок включення всього атрофованого в минулому Печерсько-Звіринецького району, району Нижньої Телички, та дало новий напрям росту на схід за рахунок створення великого промислового Дарницького району.Прийняте генеральним планом 1936-1940рр. розміщення урядового центра в районі колишньої Михайлівської площі і загальноміського центра на Хрещатику з включенням в нього безпосередньо ділянок Червоноармійської вулиці, вулиць Леніна, Свердлова та інших прилягаючих до Хрещатика вулиць, було на тому етапі вимушеним; воно не давало правильного розв'язання цих дуже важливих містобудівельних завдань.

У важких умовах густої капіталістичної забудівлі історично сформованої центральної частини міста, організація цих центрів була майже неможливою без серйозних реконструктивних заходів. Особливо це стосувалось до самого Хрещатика. Поліпшення планувального рішення Хрещатика звелось лише до розширення його звуженої ділянки між вулицею Енгельса і вулицею Карла Маркса до 44 м, тобто надання вулиці однакової найбільшої попередньої ширини. Наступна організація центра намічалась виключно за рахунок заміни уцілілих малоповерхових будинків Хрещатика попередніх періодів, надбудови уцілілих дво- і триповерхових будинків і реконструкції багатоповерхових будинків (внутрішньої і зовнішньої), санітарного оздоровлення дворів-колодязів, повної реконструкції благоустрою у смузі вулиці.

Хрещатик, 1915

Одночасно пророблялись і наболілі транспортні питання, зв'язані з районом Хрещатика. Найважливіший транспортний вузол - площа Бесарабка, остаточно ліквідований забудуванням площі Критим ринком ще в 1910р., не міг бути розв'язаний без знесення багатоповерхових будинків.

Крім збору транспортних потоків, Хрещатик збирав всі зливові води з нагірних частин свого басейну. Під час злив води затоплюють вулицю, підвали і навіть перші поверхи забудівлі і руйнують міське господарство. Цей результат планування 1837р. техніці не вдалось виправити такими заходами, як прокладка дорогої інженерної споруди - зливного колектора (1896р.). На Хрещатику завжди вирувало життя, відбувалися масові гуляння і паради.

Зовнішній архітектурно-художній образ забудівлі Хрещатика не відповідав його ролі в радянський період. Незважаючи на величезні капіталовкладення радянської влади, будівництво на Хрещатику не могло внести істотних змін ні в план, ні в архітектуру забудівлі через граничну насиченість забудівлі як по фронту вулиці, так і в глибині кварталів.

Хрещатик, 1914

Створення справжніх зразків нашого радянського містобудівництва без значних знесень існуючих забудівель було неможливим. . Нова забудівля трьох ділянок (№№ 5,24,26 і 40) повинна була вбудовуватись у суцільний фронт забудівлі по лінії вулиці на єдино можливих вільних від попередньої забудівлі ділянках, що обумовлювалось густою середквартальною забудівлею. Надбудова будинків Хрещатика, здійснена до 1941 р. на будинках ;№;\f0ї 12, 20 і 22, ставила завдання не тільки утилітарної доцільності, але й нівелювання безладної лінії силуету фронтальної забудівлі, як спадщини минулого. Спроби реконструкції фасадів купецької архітектури також не дали відчутних позитивних результатів. Незважаючи на це, в результаті величезної реонструктивної роботи за один лише п'ятирічний період (1936-1941 рр.), Хрещатик набув незрівняно кращого вигляду.

продовження

Майдан Незалежності