Липки

ріг вулиць Липської та Орлика, 1914

Липки - історична місцевість у Печерському районі, між Хре­щатиком і Арсенальною площею. Назва виникла на поч. 18 ст. в зв'язку з насадженням у цій місцевості липо­вого гаю. З цього часу тут почав складатися осередок вищої адміністрації Києва, зокрема в Липках. мешкали гене­рал-губернатор  Малоросії  російський   полководець  П.  О. Румянцев-Задунайський   (1776),   київ,   військ,   губернатори ген.   О.   П,   Тормасов   (1803—06,   командуючий   1812 3-ю рос. армією), М. І. Кутузов (1806—07), ген. М. А. Милорадович  (1809—12).  У Л.  були генерал-губернаторський палац і канцелярія,  будинок командуючих київським військовим округом, Перша гімназія, старі Присутствені місця, бан­ки. В 1750 почали будувати Маріїнський палац, після ре­ставрації  1870 при ньому виник ще комплекс споруд-будинок  гофмейстера   (тепер  вул.  Грушевського № 22),  пала­цова церква Олександра Невського в Марийському пар­ку (не збереглася), приміщення палацових служб (тепер вул Грушевського № 7), 1756 — Кловський палац. У 1833 після вирубки липового гаю місцевість забудовувалася особ­няками  знаті,  стала   аристократичним   районом.  Зокре­ма, 1835—36 в Л. жили граф М. Д. Бутурлін, який напи­сав і видав у Києві відомий романс «Не искушай меня без  нужды» на слова Є. А.  Баратинського;  польські по­міщики  Ганські   (1847   в    їхньому    будинку    перебував О.   Бальзак,   1850  одружився  з   Е.   Ганською),   княгиня К.   Сайн-Вітгенштейн (у січні 1847  під   час  концерту в актовому залі Київського університету з нею познайомився Ф, Ліст, відіграла значну роль в особистому житті композитора). В  1843 в Л. було відкрито зразковий дівочий пансіонат Лаури  де  Мельян.   Серед  його   випускниць — піаністка А. Крагельська  (її гру слухав Ф. Ліст, що відвідав бу­динок її сім'ї в Л., дав  там кілька уроків), Н. Л.   Забілло (Забіла;  згодом відома  співачка,  дружина   художника М. О. Врубеля). В 1830—48   жили   один із перших істориків України та Києва М. Ф. Берлинський (вул. Лютеранська, садиба № 27), мешкала родина лікаря Х. Бунге (вул. Липська). У 1848 в Липках жив М. В. Гоголь (у садибі свого гімназичного товариша Данилевського; ймовірно, на тепер, вул. Богомольця). В останній чверті 19 ст. в Л. бували П. І. Чайковський і М. Г. Рубінштейн, які зупинялися в квартирі відомого диригента О. М. Виноградського (тепер Садова вул.; бу­динок не зберігся). На поч. 20-х рр. 19 ст. в Липках прово­дили свої засідання декабристи (див. Декабристам меморіальні дошки). В будинку князів Урусових (на розі те­пер, вул. Грушевського № 28 і Кріпосного пров.) перебував у 60-х рр. 19 ст. полонений Шаміль. З цією місцевістю пов'язані революційні події під час Жовтневого збройного повстання 1917, Січневого збройного повстання 1918.

ріг вулиць Липської та Орлика, 2001

            Зараз Липки – урядовий район. Тут розташовані Секретаріат Президента України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк, Міністерство Внутрішніх справ. На Липках розташовані відомі пам’ятки архітектури Києва, парки, палаци і музеї.

«Будинок з химерами»

Будинок з химерами після реставрації, 2005

«Будинок з химерами» - власний будинок київського архітектора Городецького Владислава Владиславовича (1863-1930). Пам'ятник архітектури (будинок № 10 по вул. Банкова).

Побудований Городецьким у 1902-03 в формі куба, з характерним для модерна еклектичним використанням різних стилів. В ньому втілено відгомін мисливських захоплень нашого земляка, плід його творчої фантазії, яка бунтувала проти установлених форм і традицій. Цей оригінальний і чудернацький витвір - пошук нового, незвичного в архітектурі. ).  Фасади споруди оформлені скульптурними прикрасами на теми стародавніх міфів і полювання. «Химер» на цьому будинку, що дивують нас своєю загадковістю, майстерно виконав з цементу, що вироблявся на київському заводі «Фор», відомий на той час італійський скульптор Еліо Саля (за рисунками В.Городецького).  Оскільки цемент у той час не був популярний, архітектор використав його з метою реклами. Інтер'єри будинку оформлені екзотичними сюжетами.

Будинок з химерами, 1906Будинок з химерами, 1998

За всю свою багатовікову історію Київ, напевне, не пам'ятає житлової споруди, овіяної такою кількістю переказів і легенд.

Будинок став зразком раннього модерну в Києві та найкращою рекламою застосування цементу не тільки як будівельного матеріалу, але й як матеріалу, здатного втілювати будь-які пластичні форми по оздобленню фасадів. Він і досі залишається неперевершеним взірцем унікального витвору модерну не тільки в Україні. Нині «Будинку з химерами» _ 100. Він реставрується. І якщо це не чергова легенда, якими будинок за своє вікове існування обріс, як тими химерами, то з повідомлень засобів масової інформації, там буде резиденція Президента України для прийому почесних гостей.

Будинок з химерами, 1913Будинок з химерами, 2001

 

Національний Банк України

Національний Банк України, 2001

Побудовано в 1902-1905, архітектори О.В.Кобелєв і А.М.Вербицький. Надбудовано в 1934, архітектори О.В.Кобелєв і В.Н.Риков; фасад і внутрішнє оздоблення - скульптори Е.Саль і Ф.П.Соколов.

Цьому будинку пощастило народитися двічі. Спочатку було зведено будівлю на два поверхи, а через 30 років вона стала удвічі вищою і виглядає так природно, наче була такою від першого дня свого народження. Починалося з того, що Київській конторі Державного банку стало замало приміщень у будинку, що вона мала поруч, і керуючий конторою доктор історії Г.О.Афанасьєв у 1894 порушив питання щодо будівництва більш просторого корпусу. Були різні пропозиції стосовно нової ділянки в зручному місці, але все ж вирішили не зраджувати власній садибі на Інститутській вулиці. Оголосили конкурс на кращий проект банківської будівлі, й журі віддало перевагу розробці київського архітектора Олександра Кобелєва (1860-1942).

Держбанк, 1911


Будівельні роботи розпочалися у жовтні 1902, а у серпні 1905 банківські службовці вже зайняли нові апартаменти. Урочисте ж освячення відбулося по закінченні усіх опоряджувальних робіт - 22 січня 1906 року. Двоповерховий (з вулиці) будинок, зведений за зразками італійського Відродження, вражав своєю казковою красою. Його фасади та внутрішнє оздоблення виконані у флорентійському стилі з романськими, готичними та класичними формами. Головною окрасою є скульптури та ліплення італійця Еліа Саля, який залишив свої автографи також на інших відомих київських спорудах. Центральне місце у будівлі відведено операційній залі з кольоровими вітражами у вікнах і скляним плафоном.

Через 30 років Кобелєв знову повернувся до свого творіння, тепер вже у парі з архітектором Валеріаном Риковим (1874-1942). Розроблений ними проект реконструкції з надбудовою двох поверхів був реалізований протягом 1934 року - за десять місяців. Той, хто бачить цей будинок уперше, навіть не здогадується, що той зводився у два етапи з перервою на три десятиріччя.

 

Національний художній музей

Національний художній музей, 2001

Національний художній музей був відкритий в 1899 році, як Музей старовини і мистецтв. Споруда побудована в неокласичному стилі архітектором М. Бойцовим за участю архітектора В. Городецького. Будівництво музею та формування початкової колекції було організовано в основному зусиллями відомих київських меценатів, таких як Терещенко та Ханенко. Після революції кількість творів збільшилася у багато разів за рахунок націоналізації приватних зібраннь. Музей став комплектуватися завдяки державним асигнуванням що виділяються на придбання художніх творів. Зараз Національний художній музей широко представляє національну художню культуру. Експозиція розміщена на двох поверхах, побудована за історико-хронологічним принципом та дає об’єктивну уяву про розвиток українського мистецтва від старовини до наших днів.

 художній музей, 1914

Будинок Уряду України

Будинок Уряду України, 2005


Споруджено в 1936-1938 за проектом архітектора І. А. Фоміна, за участю архітектора П. В. Абросімова. Головний напівкруглий фасад будівлі рівномірно розчленований високими колонами коринфського ордеру. Капітелі (заввишки 2,5 м) та бази цих колон відлито з чавуну. Нижні поверхи будівлі фанеровані великими необробленими блоками тульчинського лабрадориту, а цоколь, поясочки та портали - полірованим гранітом. Центральна частина будівлі налічує 10 поверхів, бокові частини - по 8 і 7 поверхів. Литі металеві флагштоки й ажурні ворота виконані в 1947.

Рада Міністрів УРСР, 1980

Верховна Рада

Верховна Рада України, 2005

Цей будинок розташований на Печерську поряд з пишним парком і поблизу величної споруди урядового будинку і Марийського палацу, створеного у ХУІІІ-ХІХ ст. Зодчий з великою тактовністю вписує триповерховий корпус в таке оточення. План будинку є близьким до прямокутника розміром 75,5х47,0 м з виступаючими вперед ризалітами сходових кліток, між якими на всіх чотирьох фасадах протяглися чудово намальовані і виліплені колонади модернізованого корінфського ордеру. Композиційна цілісність всіх фасадів визначена центричністю плану, середину котрого займає восьмикутної форми Сесійна зала засідань, перекрита великим скляним куполом. Її оточують кулуари, холи і вестибюлі, простори яких вільно перетікають з однієї частини в іншу. Там вже вдало вкомпоновані необхідні робочі приміщення. Зовні будинок сяє традиційною для більшості українських будов білизною стін, котру підкреслюють глибокі тіні під портиками. Темний лабрадоритовий цокіль, що має в собі відгуки античних стилобатів і разом з тим віддалено нагадує про поліпшені форми призьб мальовничих українських хат, які так любив Володимир Гнатович і неодноразово їх малював. Ця любов до великих мистецьких традицій нашого народу виявилась і в заповненні вікон сходових кліток скляними блоками, малюнок яких нагадував і про поширені на Україні візерунки кіхлів, що чимось споріднювались із дівочими плахтами. А в оформленні зали майстер застосував ліплення із плодів, листків і квіток, які мали в собі відгуки пишних ліплень київського бароко XVIII ст. (на жаль нині вони не збереглися). Стелі прикрашають мальовничі плафони і при всьому цьому інтер'єри будинку світлі, радісні і разом з тим позбавлені претензійної пишноти чи офіційної засушеності.

Верховна Рада УРСР, 1980

В рішенні головного вестибюлю можно помітити впливи, що йдуть від шедевру А.Захарова - Петербурзького Адміралтейства в поєднанні із вражаючою мальовничістю сходового холу Полтавського губернського земства В.Г.Кричевського (1872-1952), у котрого В.Г.Заболотний також немало чому навчився. Великі класичні традиції вплинули на деякі форми зовнішніх колонад. Так, капітелі колон нагадують капітелі з афінської Башти Вітрів, але разом з тим ордер являє взірець вільного перетрактування традицій, особливо в частині антаблементу, де досить вдало поєднано архітрав, карниз, що має незначний винос і парапет. Завдяки цьому вдалому розвитку класичних і народних традицій по-новому розроблених і модернізованих, адміністративний будинок відзначається величністю, шляхетністю і народністю.

Справді, архітектура будинку Верховної Ради виділялась серед будівель того часу дивовижною незвичністю образу - ясність, тектонічність, виразність, особливо зовнішнього вигляду, вивищували її серед усіх адміністративних кам'яниць того часу, великих, величних, грандіозних, пишних і грізних. В деяких із них яскравіше виявлялись новаційні прагнення, гостріше трактувались форми неокласицизму чи, вірніше, сталінського неоампіру, як це бачимо в адміністративному будинку славетного І.А.Фоміна та П.В.Абросімова, розташованому неподалік. Перед його могуттю будинок В.Г.Заболотного не знітився, не зменшив своєї краси, архітектура його зазвучала прекрасною мелодією своїх стін, позначених гідністю громадянина вільного суспільства. За архітектуру будинку Верховної Ради майстра висунули на здобуття державної премії.

Секретаріат Президента

Секретаріат Президента

Будинок на Банковій, 11, де міститься Секретаріат Президента, є значною композиційною домінантою. Споруджено його архітектором Сергієм Григор’євим у 1936—1940 рр. шляхом реконструкції двох триповерхових будинків другої половини XIX століття (архітектор Олександр Шиллє). В них розміщувалося військове відомство штабу та інтендантства Київського військового округу. З 1923 по 1941 рік тут розміщувався штаб Київського особливого військового округу (КОВО). У різні роки в Києві працювали маршали Олександр Єгоров, Василь Блюхер, командарм I-го рангу Іона Якір (усі репресовані в 1937—1938 рр.), генерал-полковник Михайло Кирпонос (загинув під час виходу з Київського котла у вересні 1941 року). Під час нацистської окупації Києва два роки в цьому будинку розміщувався Київський генерал-комісаріат. Після війни і по 1991 рік у будинку на вулиці Орджонікідзе (Банкова знову з 1992 р.) — ЦК КПУ. Тут працювали перші секретарі ЦК КПУ — Микита Хрущов, Лазар Каганович, Леонід Мельников, Микола Підгорний, Петро Шелест, Володимир Щербицький, Володимир Івашко. З 1992 року по 2005 рік будинок на Банковій, 11 — Адміністрація Президента України. 3 2005 року перейменована на Секретаріат Президента України. Можна стверджувати, що в цьому будинку приймалося багато рішень, які відіграли в долі українського народу визначну, хай, як мінімум, і неоднозначну роль.

Головна    Наступна