Печерські Фортеці

Стара Печерська фортеця

Московська брама Печерської фортеці

З давніх-давен, боронячись від лихих людей та ворогів, кияни  прагнули захисту й безпеки, сподіваючись на Бога й природні перешкоди - гори, яри, річки. Людина взагалі завжди почувається безпечніше на підвищенні, на горі, звідки далі видно, звідки легше здолати ворога або побачити небезпеку. Найдавніше київське укріплення Дитинець на Старокиївській горі захищене з долини крутосхилом, а на рівнині викопано рів, земля з якого насипана валом. Оце і є перше штучно створене київське укріплення. Потім були «місто Володимира», «місто Ярослава» з валами й брамами. У 1370-1380 рр. на горі, котра здіймалася над Подолом, литовські воєводи спорудили дерев'яний замок, що існував до приходу московського гарнізону  1654 р. А гора ця стала називатися Замковою.фортечні мури та Дзигарська вежа

Року 1б79-го гетьман Іван Самойлович почав споруджувати земляні укріплення на Печерську довкола Лаври. Цю справу продовжив гетьман Іван Мазепа, чиїм коштом у 1698—1701 рр. територію Верхньої лаври було оточено цегляними мурами заввишки 6 м зі стрілецькими бійницями й обходами у верхньому  ярусі. Мури зведені на місці давніших обабіч Свято-Троїцької надбрамної церкви - головного парадного входу до Лаври. На південному розі височить оборонна вежа Івана Кущника. Далі, з півдня - Дзиґарська вежа (до 1818 р. у ній стояв годинник), з півночі - Малярна (тут на другому поверсі зна­ходилася малярна майстерня). У систему оборонних мурів включено також дві церкви: п'ятибанну Всіх Святих над Еко­номічною брамою, позначену гербом «Курч» її фундатора -гетьмана Івана Мазепи, та церкву-вежу Св. Онуфрія над схила­ми Дніпра. Мазепинські укріплення Лаври стали цитаделлю, довкола якої 1706 р., з волі московського царя Петра І, розпоча­то спорудження земляної фортеці за так званою Вобановою системою (за розробками французького теоретика форти­фікаційної справи Себастіана Вобана подібні фортеці будувалися протягом ХVП-ХVПІ ст. в усій Європі). Земляний вал заввишки 6 м оточив Лавру півколом - з урахуванням природного захисту з боку Дніпра. До фортеці вело три брами: Київська (з боку теперішнього парку Слави), Васильківська та П'ятницька (згодом - Московська) - від Дніпра й Неводницької долини. Ліворуч від Київської брами в бік схилів Дніпра насипано Спаський (біля церкви Спаса на Берестові) бастіон та Павлівський напівбастіон; між Київською та Васильківською брамами - Пєтрівський та Успенський бастіони; між Васильківською та П'ятницькою брамами - Кавалерський, Андріївський та Олексіївський бастіони; між П'ятницькою брамою та дніпровськими схилами - бастіони Семенівський та Різдвяний (поруч церкви Різдва Богородиці на Дальніх печерах). Будівництво, що супроводжувалося жорстоким визиском з боку російських офіцерів щодо українського козацтва, тривало понад десять років. Упродовж XVIII ст. Київська фортеця підновлялася й вдосконалювалася. На щастя, вона жодного разу не використову­валася за прямим призначенням.

карта укріплень Подолу та Верхнього міста

1716 р. за вали фортеці зі Старого міста перебралися губернатор та губернська канцелярія. У 1757-1759 рр. за проектом архітектора Семена Каріна біля Воскресенської церкви зведено двоповерховий будинок для генерал-губернаторів. Із часом замість дерев'яних брам споруджено муровані з цегли. З них збереглися Московська верхня (1765), Московська нижня (1777-1779) - у поперечному валу ближнього ретраншементу та частково Васильківська равелінна брама (1755) по вул. Цитадельній, 3. У середині XVIII ст. за проектом військового інженера Д. де Боскета в Київській фортеці було споруджено чотири порохівні - муровані погреби для зберігання пороху. Збереглися два з них: біля Павлівського напівбастіону та біля Олексіївського бастіону.

 

Нова Київська фортеця

Микільські казарми

З огляду на бурхливі воєнні події початку XIX ст. фортеця мазепинської доби на Печерську доволі застаріла. 25 березня 1830 р. Микола І затвердив новий генеральний план Київської фортеці. В основу ліг проект військового інженера К. Оппермана. Передбачалося спорудити низку цегляних веж, казарм, оборонних мурів тощо на величезній площі вздовж схилів Печерського плато. Стара фортеця залишалася цитаделлю, на південно-західній частині плато спорудили Васильківське, а на Черепановій горі - Госпітальне укріплення. 28 червня 1831 р. — день закладки вежі № 1 - вважається датою заснування нової Печерської фортеці. Вона будувалася понад 30 років. Жодного разу й жодне військо не вдавалося до штурму цієї фортеці - вважалося, що її потенційна потуга мала справляти психологічне враження на зовнішніх та внутрішніх ворогів імперії. Зведенню фортифікаційних споруд на Печерську передувало масове знесення або перенесення звідти на нові місця - на долину річки Либідь - усієї приватної забудови. Про перипетії тих часів цікаво розповів російський письменник Микола Лєсков (1831-1895) у нарисах «Печерські антики».

підземелля опорної стіни біля Зеленого театру

Огляньмо подумки основні споруди фортеці. На березі Дніпра, впоперек Набережного шосе ще 1951 р. стояв двоповерховий Набережний казематований верк (1849-1853) з Подільською брамою. Звідси подавалася дніпровська вода до всіх споруд фортеці. Рештки підвалин «водокачки» ще можна побачити у прибережних хащах. Вище, на схилах Дніпра збереглися дві підпірні оборонні стіни, котрі захищали схил від зсувів і прикривали підступи до Подільської брами та до так званої казарми на перешийку — Микільської казарми (1846-1850, архітектор Петро Таманський) з подвійною брамою - головним в'їздом до нової фортеці. Перешийком називалося вузьке підвищення між схилами до Дніпра та Кловського яру, що відокремлює Липки від Печерська.

Микільська казарма сполучалася підземними ходами з обома підпірними стінами, водокачкою та сусідньою будівлею арсенальних майстерень. На поверхні між ними раніше стояв суцільний оборонний мур з гарматними амбразурами й стрілецькими бійницями. Коли 1905 р. прокладали трамвайну колію до Лаври, мур частково розібрали, і тепер лишився його фрагмент. Арсенальні майстерні (1851-1852), що простяглися майже 300-метровою ламаною лінією, оснащені двома виступаючими назовні півкруглими вежами з бійницями. Одну з них, з численними слідами від куль внаслідок січневих подій 1918 р., дуже часто зображали як символ більшовицької революції.

капонір другого полігона

Далі, в складі фортифікаційних споруд над Кловським яром і долиною височіли кругла, з крилами вежа № 6 (1846-1851), напівкругла Жандармська казарма (1844-1847, вул. Московська, 22) - та капонір (знищено) над Кловським узвозом. Усі вони також сполучалися підземними ходами та оборонними мурами, розібраними при розбудові заводу «Арсенал», на терені якого опинилися вежа та казарма, що згодом були надбудовані третім поверхом. На узвишші біля так званої Собачої стежки, або Печерського узвозу, височить кругла, теж із крила­ми, вежа № 5 (1833-1846), що призначалася для зберігання провізії та пороху під час облоги.

Південно-західний край Печерського плато вздовж Неводницької долини повинна була захищати мала кругла вежа № 4 (1833-1839) на розі вул. Старонаводницької, раніше сполучувана оборонним муром із сусідньою казармою (1835-1839) військових кантоністів (солдатських синів, які у дореформеній миколаївській Росії мусили служити в армії по досягненні відповідного віку).

Васильківське укріплення зайняло південно-західну частину плато і складалося із зигзагоподібних у плані земляних валів та сухих ровів, фланкованих двома великими круглими вежами, та редюїта № 1 (1831-1837), а з тилу Васильківське укріплення прикривала горжева оборонна стіна. Сухі рови прострілювалися з амбразур та бійниць обох веж, а також центрального капоніра та чотирьох флангових батарей, розміщених у вхідних кутах ровів. Великі круглі вежі, споруджені у 1833- 1837 рр. і призначені для казарм, опинилися тепер серед міської забудови: № 2 - на бульварі Лесі Українки, а № 3 «Прозоровська» - на вул. Щорса, 34. Назва останньої походить від прізвища генерал-фельдмаршала князя Олександра Прозоровського, який був похований у вежі 1842 р. У 1842-1849 рр. на Черепановій горі (назва походить від садиби київського губернатора Павла Черепанова), що височить над широкою долиною Либеді, споруджено окреме Госпітальне укріплення. Воно теж складається із земляних валів, трьох капонірів у сухих ровах, Косого капоніра за гласисом, північної піввежі, північної брами з капоніром та мостом. За самими валами розміщено військовий шпиталь, що функціонує й досі. У 1844-1848 рр. довкола Нижньої лаври теж зведено оборонний мур зі стрілецькими бійницями та артилерійськими амбразурами.госпітальне укріпленнягоспітальне укріплення

Для спорудження нової фортеці була створена спеціальна Київська інженерна команда, що розпочала свою діяльність із масового виробництва міцної жовтої цегли - досвід було набуто при спорудженні наприкінці XVIII ст. арсеналу навпроти Лаври. Сировиною для цегли були поклади зеленої спондилової глини поблизу села Корчуватого вздовж теперішнього Наддніпрянського шосе від проспекту Науки і до Лисої гори. Там само розташовувалися й цегельні для сезонного ручного виробництва. Кожна цеглина маркувалася клеймами: спочатку «КИК» (Киевская инженерная команда), потім «КВ» та рік виготовлення.

Стилістично усі споруди нової частини Київської фортеці ви­тримані в формах англійської «тюдорівської» готики. Останньою спорудою Київської фортеці став Лисогорський форт, зведений 1872 р. за проектом військового інженера Едуарда Тотлебена -відомого севастопольського фортифікатора. На Лисій горі, де відбувалися страти (зокрема, 1911 Р- - вбивці П. Столипіна Д.Богрова) за вироками військово-польового суду добре збереглися земляні вали й цегляні сортії (проходи крізь вал) в них.

госпітальне укріплення

Київська фортеця досить активно використовувалася як політична тюрма і склад. Сумно уславився цим Косий капонір Госпітального укріплення, де ув'язнювали учасників антиросійського польського повстання 1863 р., революціонерів, терористів, учасників різних повстань та заворушень.

1897 р. Київська фортеця як така, що остаточно втратила своє військове значення, була перетворена на фортецю-склад III розряду. Згодом, аж 1908 р. скасовано так звані еспланадні правила, за якими тривалий час заборонялося спорудження будинків на підступах до фортеці, лише відтоді на Липках і Печерську почали зводити великі прибуткові будинки.

Земляні й цегляні споруди старої й нової частин Київської фортеці становлять велику цінність як пам'ятки XVII-XIX ст. Не менш цікавими є також фортифікаційні споруди Київського укріпленого району (КиУР), споруджені у 1929-1035 рр. дов­кола Києва на берегах річок Ірпеня та Віти. Залізобетонні арти­лерійські капоніри, спостережні пункти, довгочасні вогневі точки (російською - дот), підземні командні пункти та шпиталі бережуть пам'ять і про фортифікаційне мистецтво тих часів, і про героїку оборонних боїв у липні-вересні 1941 р.
 

карта Печерської фортеці

Попередня    Головна    Наступна