Театр імені Івана Франка (Театр «Соловцов»)

Театр імені Івана Франка, 2001

Микола Миколайович Соловцов (справжнє прізвище Федоров) походив з орловських дворян. У 19 років він почав професійну акторську діяльність, виступав у численних театрах, а згодом спробував себе як антрепренер-організатор театральних вистав. У Москві він зміг утворити міцний колектив - Товариство драматичних артистів. На той час переважна більшість театральних колективів існувала на засадах приватної антрепризи. Це означало, що та чи інша трупа, очолювана менеджером-антрепренером, перебувала у якомусь місті доти, поки збір за квитки був пристойний, а потім переїжджала. Соловцовське товариство мало сталу популярність у глядачів. Чи не найбільшого успіху його спектаклі досягали у Києві. М. Соловцов та його друзі звернули увагу на вдячну аудиторію й культурницькі традиції красеня-міста. Тож було вирішено заснувати тут постійний театр. Перша його вистава за «Ревізором» Гоголя відбулася 1 (13) вересня 1891 р. М. Соловцов взяв у оренду приміщення так званого Театру Бергоньє на розі Пушкінської та Фундуклеївської (у 1930-х роках воно було повністю реконструйоване для Театру ім. Лесі Українки).

Трупа Соловцова яскраво вирізнялася на порівняно тьмяному тлі театральної провінції. Антрепренерові вдалося значно підвищити професіоналізм акторів: категорично відкидалася практика здачі спектаклів лише після 3-4 репетицій, гра «під суфлера». Натомість виконавці ретельно вчили свої ролі, шліфували мізансцени. Микола Миколайович виявляв неабиякий смак у доборі репертуару. Зокрема, у Києві регулярно ставилися п'єси Антона Чехова, який дружив із Соловцовим та присвятив йому комедію «Ведмідь». Чимала увага приділялася якості та історичній правдивості декорацій, костюмів. Додамо до цього блискучу гру славетних артистів - коміка Тимоша Чужбінова, характерної актриси Марії Глібової, Миколи Рощіна-Інсарова - неперевершеного Чацького («Лихо з розуму»), Євгена Нєдєліна - найкращого з вітчизняних Наполеонів. Тепер можна зрозуміти, чому кияни були закохані у свій театр, влаштовували урочисті зустрічі акторів, гучні бенефіси. Навіть у столичних містах не обходили увагою виступи київської трупи, регулярно повідомляли у пресі про нові постановки. А «король журналістів», знаменитий газетяр Влас Дорошевич, був щирим другом багатьох наших артистів і присвятив їм чимало приязних рядків.

Театр «Соловцов», 1915

Від 1898 р. колектив виступав у новозбудованій театральній споруді на нинішній площі І. Франка (архітектори Г. Шлейфер та Е. Брадтман). Письменник Костянтин Паустовський, колишній київський гімназист, розповідав, що за статутом гімназії учням не вільно було відвідувати спектаклі - лише з письмового дозволу інспектора. І юний Костянтин навчився підробляти на дозволах інспекторський підпис. Це виходило в нього настільки артистично, що сам пан інспектор не міг відрізнити свій справжній автограф від підробленого. Ось до чого вдавалися театромани, щоб насолоджуватися блискучою грою акторів!

Трупа утримала високий рівень і тоді, коли 1902 р. передчасно пішов з життя Микола Соловцов. На сцені театру, який отримав ім'я засновника, з'явилася нова генерація видатних майстрів сцени. Багато з них згодом уславилися у відомих московських театрах: Степан Кузнецов, Олена Шатрова та Микола Радін - у Малому, Леонід Леонідов та Михайло Тарханов - у Художньому. У Києві працювали відомі режисери. З ім'ям одного з них - Костянтина Марджанова (Марджанішвілі) - пов'язаний останній тріумф театру. Це було 1919 р., коли старий «Соловцов» перейменували у «Другий Державний драматичний театр ім. В.І. Леніна». Від Марджанова вимагали революційний спектакль, і він поставив п'єсу іспанця Лопе де Веги «Фуенте Овехуна» («Овеча криниця»), про те, як селяни з села Фуенте Овехуна не витримали знущань заможного феодала й повстали проти нього. Це, по-перше, була яскрава й талановита постановка, по-друге, вона чудово накладалася на суспільні настрої. Щоправда, життя спектаклю тривало недовго: коли в місті запанували денікінці, театр розпався. Деякі з його «зірок» продовжували соловцовські традиції в майбутньому Театрі російської драми ім. Лесі Українки.

Зараз на Байковому кладовищі збережено та доглянуто надгробки Соловцова, його дружини Глібової, Чужбінова, Рощіна-Інсарова. А в колишньому приміщенні театру «Соловцов» виступає інший улюблений киянами колектив - Національний драматичний театр ім. Івана Франка.

Попередня    Головна    Наступна