Контрактова площа

 Контрактова площа, 2001

Контрактова площа розташована в серці історичного Подолу. На ній знаходяться такі історичні памятки, як Гостинний двір, церква Богородиці Пирогощі, фонтан Самсон”, Контрактовий будинок, Катерининський грецький монастир, Києво-Могилянська Академія, а також памятники Григорію Сковороді та Петру Сагайдачному. в 15 столітті тут було зведено ратушу (не збереглася). До 1934 року на місці головного корпусу Києво-Могилянської Академії знаходився Братський Богоявленський монастир, частина будівель котрого досі знаходиться на території академії.

З 1919 до 1991 року Контрактова площа носила назву Червоної площі.

Контрактова площа, 1907

 Площа отримала свою історичну назву завдяки Контрактовим зїздам. Слово «контракти» стало невід'ємною частиною київського життя понад 200 років тому. Саме тоді внаслідок поділів Речі Посполитої місто на Дніпрі, яке ще недавно було південно-західним прикордонним рубежем, опинилося на північному сході великого регіону, до якого належали Київська, Подільська і Волинська губернії. Восени 1797 р. імператор Павло І наказав перенести сюди так звані Контрактові з'їзди. Ці з'їзди раніше відбувалися у волинському містечку Дубно. В ті часи, коли торгівля не могла скористатися ані надійним транспортом, ані терміновим зв'язком, регулярні Контрактові з'їзди раз на рік забезпечували діловим людям усього регіону можливість прилучитися до ринку.

У Києві Контрактові з'їзди було вирішено поєднати з тра­диційними Хрещенськими, а потім Стрітенськими ярмарками. Свято Стрітення Господнього відбувається 2 (за старим стилем - 15) лютого. Воно нагадує про «стрітення» (зустріч) Немовляти Христа в Єрусалимському храмі Святими Сімеоном та Анною, які впізнали у Ньому Спасителя. Отже, ярмарки проводилися у другій половині січня (за старим стилем), і Контрактовий з'їзд виявився не тільки біржовим зібранням, а й двотижневим без­перервним торговищем. Уперше Контракти відбулися на початку 1798 р. Проводилися вони на Подолі, де було тоді зосере­джене майже все торговельне життя міста. Відтоді щозими Поділ перебував у центрі уваги ділових людей усього Південно-Західного краю. Хто на возах, хто у санях, хто у каретах зі спе­ціальними полоззями повільно стягувалися до засніженого Києва, де перебували по кілька тижнів. Готелі переповнювалися, тарифи на оренду квартир злітали до хмар. Розквіт торгівлі притягував до Києва нових мешканців: уже 1820 р. історіограф нашого міста Максим Берлінський відзначив, що «багато хто з дворян, навіть з інших губерній, знаходить вигоду і приємність жити у сьому місті». 1801 р. було закінчено будівництво спеціальної штаб-квартири Контрактів - так званого Старого Контрактового будинку (вул. Покровська, 4; значно пізніше надбудований і нині є приміщенням школи-ліцею «Поділ»). Проте внаслідок катастрофічної пожежі, яка знищила майже весь Поділ, цей дім було пошкоджено. І тоді до складу громадсь­кого міського центру, що його проектував для Подолу в класич­ному стилі шотландець Вільям (Василь) Гесте, разом із новим магістратом та поштовою конторою було включено будівлю для Контрактових ярмарків. 1817 р. новий Контрактовий будинок (вул. Межигірська, 1) було відкрито, а інші споруди за проектом Гесте так і не звели за браком коштів. У Контрактово­му будинку, крім приміщень для учасників угод та чиновників, був великий зал на другому поверсі. Там щовечора відбувалися бали, маскаради, вистави, концерти; в афішах зустрічалися відомі всій Європі імена піаніста Ференца Ліста (на честь його київських гастролей 1847 р. фасад Контрактового будинку прикрашає меморіальна дошка), скрипалів Генріка Венявського й Кароля Ліпінського, співачки Анджеліки Каталані. У різний час Контракти відвідували Олександр Пушкін і Микола Гоголь, Оноре де Бальзак (який приїздив сюди у 1849 та 1850 рр. разом із майбутньою дружиною, польською поміщицею Евеліною Ган­ською), Адам Міцкевич, Тарас Шевченко і Микола Костомаров.

Контрактовий будинок

Контрактовий ярмарок був центром економічного життя Правобережної України, ринком, торговельно-промисловою виставкою, біржею і навіть банком. Відомо, що у 1830- 1840-х рр. банкіри з Бердичева привозили сюди готівкою до мільйона рублів. Загальна вартість товарів, що привозилися на ярма­рок, у цей період перевищувала два мільйони, а банківські обіги за контрактами становили близько півтора мільйона рублів. Нагадаємо, що населення міста в ті роки сягало ледь 40 000 мешканців.

Але в другій половині XIX ст. значення Контрактових яр­марків у житті Києва зменшилося. Нові шосейні тракти, а потім і залізниця полегшили сполучення й перевезення між містами; телеграфний зв'язок і газети постачали необхідну ділову інформацію; з 1869 р. у Києві діяв спеціальний біржовий комітет. Відтоді на Контрактах торгували вже не стільки заїжджі, скільки місцеві купці, які використовували старовинну традицію для пожвавлення збуту. На початку XX ст. вартість проданих на ярмарку товарів ледь перевищувала 200 тисяч рублів, тимчасом як загальний торговельний обіг міста на 1900 р. сягнув 106,2 млн. Протягом кожного року Контракто­вий будинок використовувався як запасне приміщення для термінових міських потреб. Крім того, актори-аматори могли задешево орендувати тут зал для своїх вистав.

Братський монастир Богоявлення, поч. ХХ. ст

Світова війна, революція, громадянський розбрат паралізу­вали діяльність Контрактів. Щоправда, за непу стара традиція ненадовго відродилася. З 1923 р. по 1929 р. проводилися київські Контрактові ярмарки. Та внаслідок колективізації рин­кові відносини стали зайвими, і ярмарки довго не проводилися. Лише останнім часом під цією назвою відбуваються міжна­родні комерційні заходи, але вже не на Подолі. Що ж до Контрактового будинку на Контрактовій площі, то він якоюсь мірою повернув собі колишні ділові функції: тепер тут містить­ся Українська міжбанківська валютна біржа.

Між Магістратом та собором стояв один з кількох громадських фонтанів і криниць. Чисту воду до них підводили довбані з дерева рури від сусідньої Андріївської гори. В середині вісімнадцятого століття київський магістрат почав ремонтувати стару систему водопостачання і вирішив зробити муроване накриття понад фонтаном на Магістратській площі. Роботу доручили молодому архітекторові Іванові Григоровичу-Барському, нащадкові добре знаної на Подолі родини, що закінчив Київську академію. Споруда, яку магістрат назвав "Феліціал", була виконана в 1748-49 роках; це була подібна до павільйону кругла ротонда на чотирьох підпорах. У кожній підпорі було по дві корінтські колони.

За старим українським звичаєм споруджувати в громадських місцях та коло криниць статуї, на бані ротонди було поставлено двометрову статую св. апостола Андрія з позолоченої міді. Під склепінням бані була статуя ангела з чашею в руці; з чаші текла вода в басейн. Коло 1800-го року скульптуру ангела замінили скульптурною групою Самсона, що сидів на леві, роздираючи його пащу; з пащі лева лився струмінь води. Скульптура була трохи менша від натурального розміру. Відтоді кияни стали називати цей фонтан "Самсоном" або "Левом".

Перед Першою світовою війною статуї св. Андрія та Самсона з левом забрали до Міського музею, а натомість поставили копії з них. 1927 року баню ротонди відремонтували заходами Міської управи. Розробляючи плани реконструкції Подолу, Архітектурно-Планувальне управління Міської Ради передбачало включити цю барокову споруду в парк, на місці розширеного Червоного майдану. але у 1935 році фонтан був розібраний. Фундаменти його залишилися.

У другій половині 1970-тих років, коли виникла тенденція розвинути Поділ як центр туризму, було вирішено відтворити втрачену історичну атмосферу, надати старе оточення давнім купецьким та міщансько-ремісничим кварталам столиці України. Ці плани передбачали відбудову деяких пам'яток, знищених у 1930-тих роках, включаючи й "Феліціал" Григоровича-Барського. Восени 1977 року уряд Української РСР наказав Міській Раді української столиці відбудувати фонтан "Самсон"(36). Відбудова "Феліціяла" за проектом українського радянського архітекта В.П. Шевченка була закінчена 1981 року

Головна    Наступна