Замкова гора

Замкова гора, 2005

У геологів така гора називається останець, бо утворилася внаслідок повільного вимивання м'яких порід більш потужними водотоками. То були річка Глибочиця та струмки, що живилися джерелами з-під сусідньої Старокиївської гори. Передусім, це струмок Киянь, або Киянка, - права притока річки Глибочиці, а також струмок, що утворив долину - сучасну вулицю Гончарну. З протилежного боку - за­плава Дніпра й Почайни, які колись протікали значно ближче до підніжжя наддніпрянських гір на Подолі.

Це унікальне топографічне положення гори зі стрімкими, часом прямовисними схилами, як, наприклад, із боку Воздвиженської вулиці, зумовило увагу до неї ще за сивої давнини. Археологічні знахідки підтверджують залюднення гори на­прикінці III тис. до н. є. Деякі вчені припускають, що саме на цій горі вперше оселився полянський князь Кий.

схили Замкової гори

У 1370 - 1380-х роках на горі було споруджено дерев'яний замок. Науковці вважають його засновником київського князя Володимира Ольгердовича. 1482 р., під час нашестя кримського хана Менґлі-Ґірея, замок згорів. У 1532-1545 рр. його поновили. Над дерев'яними стінами височіли 15 оборонних дерев'яних веж. До замкової брами вів довгий похилий під'їзд із боку річки Глибочиці (тепер район Житнього ринку). За давнім форти­фікаційним прийомом, нападників та всяких небажаних зайд змушували просуватися до міської брами так, щоб вони мали праворуч себе, з незахищеного щитом, а тому уразливого, право­го боку, вал або фортечну стіну, з якої захисники замку могли поцілити ворога. Тому й підступи до замкової брами влаштовува­лися так само, як і в нашому київському замку.

Інші ворота знаходилися з протилежного боку Замкової гори. Вважається, що через майбутній Андріївський (тоді ще не перекопаний) узвіз із горою Уздихальницею (нині між сади­бами № 13 та № 15 по Андріївському узвозу) замок з'єднував перекидний міст, і дорога вела до Старого міста.

У середині XVII ст. за Замковою горою закріпилася назва «Киселівка» - від прізвища воєводи київського Адама Киселя (1580-1653). Є дані про те, що під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького козаки 1651 р. запалили замок і потім його вже не поновлювали. Деякі ж дослідники переконані, що замок не спалювали, він просто занепав і догнив. Макет київського замку можна оглянути в Музеї історії міста Києва.

Замкова гора, 1651 (мал. Вестерфальда)

Спорожніла гора правила подолянам за городи, баштани та пасовиська для кіз. 1816 р. тут виникло православне кладовище, де ховали мешканців Подолу, Гончарів, Дегтярів і Кожум'як. 1854 р. кладовище відійшло до Флорівського монастиря, за го­рою закріпилася назва Флорівської гори. Кладовище оточили цегляним муром з жовтої київської фортечної цегли; місцями цей мур із клейменої цегли ще зберігся. На кладовищі споруди­ли Троїцьку церкву, де служилися відправи по померлих. Тут хо­вали майже до середини XX ст.

Серед похованих варто назвати відомого історика права й археографії, професора університету М. Іванішева, відомого літературознавця й історика культури, професора духовної академії М. Петрова, історика церкви, знавця могилянської доби, професора С. Голубєва, професора П. Алексєєва, інженера В. Жмакіна - винахідника рейкового прокату. Тут також похо­вано кількох захисників молодої Української держави, котрі загинули в січні 1918 р. у бою з більшовиками біля залізничної станції Крути. На жаль, церква та більшість поховань донині не збереглися.

На початку 1990-х років до старих цегляних сходів, що ве­дуть на Замкову гору з боку Флорівської вулиці, додалися мета­леві сходи з боку Андріївського узвозу.

Цікавою й пізнавальною може бути прогулянка на Замкову гору, але завжди слід пам'ятати про недоторканність цієї уні­кальної природної та історичної пам'ятки.

на Замковій горі

Попередня    Головна    Наступна