Храми Києва

Згідно з легендою, ще у І столітті апостол Андрій Первозваний, стоячи на Дніпрових схилах, мовив, що „засяє на цих горах благодать божа і багато храмів тут Господь збудує”. Через декілька століть його слова почали втілюватися в життя. Після прийняття християнства у 988 році князем Володимиром Київ став центром слов’янського християнства. Його називали „Новим Єрусалимом”. З часів Київської Русі до нас дійшли Софійський собор, Києво-Печерська Лавра, церква Спаса на Берестові, Видубецький монастир. Нам також відомі назви стародавніх руських святинь, таких як Кловський монастир, Десятинна та Ірининська церква, хоча вони зникли ще в 13 столітті. Навіть хан Батий, коли побачив Київ з лівого берега Дніпра, був вражений кількістю церков і захотів його зберегти, запропонувавши киянам здатися. Проте не судилося. Після монголо-татарської навали для київських храмів наступають важкі часи.

            Лише у 16-17 століттях почалося відродження київських храмів. Нові церкви споруджувались на Подолі, у Лаврі, у Верхньому місті. Був врятований майже розвалений Софійський собор. В той же час створюється новий стиль – українське бароко. Особливого розквіту він набуває на початку XVIII століття завдяки підтримці гетьмана Мазепи. Рис українського бароко набувають головні собори: Софіївський, Михайлівський, Успенський. В стилі українського бароко споруджуються Велика Лаврська дзвіниця, Всіхсвятська церква Лаври, Микільський військовий собор та інші. Ці часи можна назвати золотою добою храмової архітектури України.

            Кількість храмів невпинно зростає. Православ’я було одною з головних опор само державності, тому отримувало неабияку підтримку з боку царату. В ХІХ столітті стає популярним псевдо-візантійський стиль. В цьому стилі споруджуються Володимирський собор, церква Олександра Невського, церква святої Ольги та інші. Дерев’яні церкви зносяться, на їх місці споруджуються кам’яні. Велика кількість церков споруджується наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Першу цеглину в будівництво Микільського собору Покровського монастиря заклав сам цар Микола ІІ. В той же час духовенство стає найбільшим землевласником.

            Після революції 1917 року церква, як опора самодержавства, починає зазнавати утисків. В 20-х роках храми починають закривати. В 30-х роках, після перенесення столиці до Києва, починається масове руйнування храмів. Деякі з них (Михайлівський собор, церква Різдва Христова) знищуються згідно з планами реконструкції столиці, інші (церква Катерининського монастиря) руйнуються через аварійний стан, інші просто розбираються на будматеріали (Десятинна церква). В ці часи зникає більше третини київських храмів.

            В наші часи будівництво храмів відновилося, також відроджуються старі. Проте перешкодою для їх відбудови в наші дні стають не ідеологічні принципи, а грошові питання.

            В цих розділах можна дізнатися про більшість київських храмів, як існуючих, так і втрачених:

втрачені храми Києва

існуючі храми Києва