Михайлівський Золотоверхий Монастир (відновлений)

Михайлівський Золотоверхий Монастир


          Михайлівський Золотоверхий собор спорудив упродовж 1108-1113 років великий князь Київський Святополк Ізяславич на честь св. Архистратига Михаїла, патрона міста Києва.. Він же, за однією із версій, заснував при цьому соборі і чоловічий монастир, який отримав назву Михайлівського Золотоверхого. У нього велика, насичена яскравими подіями історія.

        Первісно храм був типічного для тих часів візантійсько-українського стилю, з трьома півкруглими абсидами у вівтарній частині та з одним великим позолоченим куполом, через що вже тоді він звався "золотоверхим". Всередині храм було оздоблено, як і Софійський собор та інші святині Києва, пишними мозаїками й фресками, виконання місцевих київських майстрів (перша робота українських мистців). То були великі художньо-історичні скарби, що їх могла набувати тодішня Україна. Чужинці-мандрівники, як Еріх Лясота (XVI ст.), Павло Алепський (XVII ст.) та інші в записках про свої подорожі по Україні захоплено похваляли красу Михайлівського собору. "Великий вівтар подібний до вівтарів Св. Софії і Печерського монастиря; так саме в центрі його сяє мозаїчний образ Богоматері, яка стоїть піднісши руки з відкритими долонями догори. Близько неї образ Спасителя, що подає Своїм ученикам божественний хліб і кров. Під ними зображення святителів, усе мозаїки", - писав Павло Алепський. За його тим описом можна зробити висновок, що Михайлівську церкву і велику церкву Києво-Печерської Лаври розписували за одним планом, зразком якому служив Софійський собор.
Михайлівська площа, фото поч. ХХ ст.

    В час розквіту українського бароко, в XVII й XVIII ст.ст., Михайлівський собор значно поширено. До трьох нав княжої доби прибудовано ще дві бічні нави св. великомучениці Катерини з правого боку і св. великомучениці Варвари - з лівого, де й поставлено було срібну раку з її мощами. В 1715-1716 рр. у храмі споруджено нові іконостаси, з яких головний - дуже коштовний, збудовано коштом гетьмана Івана Скоропадського. Будували його одночасно з головним іконостасом Успенського собору Києво-Печерської Лаври різьбярі українці - Яким Глинський та Григорій Петров. Довкола головного купола побудовано ще шість менших та вісім малих куполів і всі покрито металевими листами й позолочено. Для скріплення склепінь первісної будови споруджено з південного, з північного і західного боків по чотири контрфорси. Над входами прибудовано фронтони, над центральним з них височіла бронзова постать Архистратига Михаїла. Незвичайно ефектовні й легкі своєю формою золоті куполи, що милували зір, разом із стилевими конструктивними оздобами надавали святині монументальної краси, посвідчуючи щедрість благочестивих мужів нашої козацької доби. В такій архітектурній конструкції, що поєднала візантійське мистецтво з українською бароковою класикою, собор стояв до наших днів. Тільки величезний двоголовий орел (І полов. XIX ст.) московської імперії на хресті центрального купола псував незвичайне враження від зовнішнього вигляду святині.Михайлівський Золотоверхий Собор з двіниці

Управлялася обитель настоятелем, який мешкав в окремому приміщенні. Хрестову, або "Малу" церкву в одноповерховому дерев`яному настоятельському (архієрейському) корпусі, що існував із 1785 року і містився північно-східніше Михайлівського собору, було влаштовано на межі XVIII і XIX століть. Після надбудови над храмом другого поверху його 1832 року освятили в честь святителя Миколая.   

   Інше джерело зазначає, що дерев`яний одноповерховий будинок настоятельських покоїв із домовою Миколаївською церквою при них заклав 1800 року настоятель монастиря преосвященний Феофан (Шиянов), єпископ Чигиринський.

    1856 року настоятель обителі єпископ Аполлінарій замінив дерев`яний корпус одноповерховим мурованим, зведеним за проектом єпархіального архітектора П.І. Спарро. Двоповерхову Миколаївську церкву у ньому настоятель монастиря єпископ Віталій розширив за проектом київського міського архітектора В.М. Ніколаєва шляхом прибудови до її північної стіни бічного вівтаря в ім`я св. Преображення Господнього і добудови до неї бані і дзвіниці. Освячення оновленого храму відбулося 25 жовтня 1886 року. У ньому на тимчасовому зберіганні перебували мощі св. великомучениці Варвари, перенесені сюди із Михайлівського собору, коли у ньому упродовж 1887-1888 років виконувалися ремонтні роботи. Чергового оновлення, пов`язаного із покращанням природнього освітлення та позолоченням бані Миколаївська церква зазнала наприкінці XIX століття, її в черговий раз освятили 2 серпня 1898 року.
Михайлівський Золотоверхий Собор

В Михайлівському соборі, як і в інших старовинних церквах Києва, було поховано багато чільних постатей Української історії. Тут спочивали: великий князь Київський Святополк-Михаїл (+1113 р.), його дружина Варвара, князь Турівський Святополк Ігоревич (+1190 р.), князь Дубровицький Гліб Юрійович (+1196 р.), митрополит Київський духовний письменник Іов Борецький (+1631 р.), єпископ Кирило Флоринський (+1795 р.) та інші.

В радянські часи, коли на всі монастирі в першу чергу впали жорстокі утиски, в 20-х роках Михайлівський монастир, після більш восьми сот років свого життя, перестав існувати. Ченці не витерпіли наруги й розійшлися. Собор деякий час був парафіяльним храмом однієї з київських парафій. Року 1928 комуністична влада закрила його. Мощі св. Варвари перенесено до Володимирського собору, який перетворено в антирелігійний музей, а дорогоцінна своєю мистецькою роботою срібна рака з-під мощей, дар гетьмана Івана Мазепи, зникла. Тоді ж дзвони з дзвіниці монастиря знято "для нужд построения социализма".

На початку літа 1934 року, вслід за переїздом із Харкова в Київ уряду УССР, над київськими святинями нависли чорні хмари. Чутки про реконструкцію столиці, які ширились по місту ще з кінця 1933 року, стали дійсністю. Планувалося будувати на місці княжого центру Києва урядовий центр. Для цього задумали знести Софійський собор, Михайлівський монастир, Трьохсвятительську церкву та сусідні з ними квартали міста. Згодом проект частково змінено. Храм Святої Софії вирішили залишити. Але стала неминучою загибель Михайлівського манастиря і Трьохсвятительської церкви, також пам'ятки княжої доби.

Вид на Михайлівську площу

Попередня     Головна        Наступна