Вознесенський Флорівський жіночий монастир

Флорівський монастир

На Подолі, в болотистій і непридатній для проживання місцевості, біля підніжжя Замкової гори (Киселівки) ще в Х\/-Х\/І століттях існували дві дерев`яні церкви в ім`я св. мученика Флора і св. мученика Лавра. При них у давні часи виник жіночий монастир під назвою Флорівський.
Певною віхою в насиченій багатьма подіями історії Флорів-ської обителі став проміжок часу між 1710 і 1712 роками, коли до нього із Печорська було переведено, за повелінням імператора Петра І, дівочий Вознесенський монастир із усіма його багатствами і маєтками, черниці якого походили із шляхетних родин, а посаду ігумені обіймала до 1707 року мати гетьмана Івана Мазепи Марія Магдалина. В об`єднаному монастирі упродовж ХХ/ІІІ-ХІХ століть черницями ставали представниці найари-стократичніших родин України та Росії, а з колишнього печер-ського монастиря сюди перейшла й висока майстерність шитва й гаптування, окремі зразки яких збереглися до наших днів.

Сьогодні обитель, що міститься на .вулиці Флорівський, 6/8 (Притисько-Микільській, 5) перебуває у підпорядкуванні УПЦ МП. На її території збереглися повністю чи частково усі муровані монастирські будівлі, споруджені у різний час. Найдавнішою із них вважається однобанний, видовжений із заходу на схід храм на честь Тихвинської ікони Божої Матері, який міститься навпроти входу до головної монастирської Вознесенської церкви і який іноді називають Миколаївським. Він існував ще в 1682 році (інші джерела називають 1695-й рік) і мав 2 теплі бічні вівтарі: внизу - в ім`я св. Євангеліста Іоана Богослова і вище благовірного князя Олександра Невського. До нього прилягало з півночі муроване приміщення монастирської Трапезної палати, звідки походить більш поширена його назва - Трапезна церква, її архітектура є характерною для мазепинської доби, а наличники вікон належать до московського типу.

Вознесенська церква1718 року будівля зазнала значних пошкоджень від сильної пожежі. Коштів у обителі вистачило лише на відновлення Іоано-Богословського вівтаря, у якому богослужіння здійснювалося упродовж наступних 15 років. Вівтар на верхньому поверсі відновили лише 1759 року, і його престол в ім`я святих мучеників Флора і Лавра (замість Олександро-Невського) було освячено у жовтні місяці. З плином часу у стінах Трапезної церкви з`явилися щілини, що змусило ігуменю Пульхерію Шаховську здійснити 1808 року її ремонт. При цьому .додатково було перекладено чавунну підлогу, замінено вікно між храмом і трапезною залою на двері, пофарбовані стіни і на них виконано живопис, а наступного року в Іоано-Богословському вівтарі поновлено листовим золотом іконостас.

Пожежа 1811 року завдала теплій Трапезній церкві великої шкоди, Згадуванна вище ігуменя Пульхерія здійснила її ремонт, в результаті якого перший поверх зайняв освячений у серпні 1812 року теплий вівтар в ім`я святих Флора і Лавра, новий іконостас для якого на власні гроші придбала 1819 року послушниця обителі Є.І Раєвська Вона ж облаштувала в ньому по новому також і горне місце.
На надбудованому другому поверсі з`явився багато прикрашений розкішними іконами холодний вівтар на честь Тихвинської ікони Божої Матері, влаштований на кошти інокині Смарагди Набокової і освячений 1819 року. Він і дав пізнішу назву всій церкві. Притвором для нього слугував другий поверх колишньої трапезної палати, а її перший поверх було пристосовано під монастирську ризницю. 1844 року вівтар в ім`я святих Флора і Лавра із Тихвинської церви перенесли до щойно спорудженої тоді теплої Казанської церкви, а замість нього помістили ризницю. Останню 1857 року перемістили до великого приміщення (сусіднього), де раніше містилася трапезна, а її місце зайняв новий, влаштований за проектом єпархіального архітектора П.І Спарро (у співавторстві із інженером Духоніним) вівтар в ім`я св. Миколая, від якого церкву називають, як зазначалося вище, ще й Миколаївською.

Радянська влада 1929 (чи 1931) року монастир закрила і заснувала в його приміщеннях робітниче селище металістів. Генеральний план реконструкції Києва 1935 року передбачав, що "... будуть створені нові парки на Флорівській та Щекавицькій горах, на схилах Кирилівки, на території Бабиного яру, Лук'янівського (старого) та Єврейського кладовищ і т.д. . . ."(43). Згідно з цим пляном, в середині тридцятих років кладовище Флорівського монастиря, одно з найстаріших у місті, обернено на територію для розваги. Одночасно зник іконостас вісімнадцятого століття з головної церкви Вознесіння, церква св. Трійці на кладовищі і мальовничі ротонди над фонтанами в монастирському дворі. Воду до цих фонтанів, так само, як і до "Феліціяла" на Магістратській площі, підводили з джерел у сусідній горі. Замість Самсона з левом, як у "Феліціялі", ці фонтани мали рельєфи ангелів, з рук яких текла вода.  Відновилась його діяльність при німецькій владі і більше не припинялась.

1960 року приміщення церкви об`єднання "Укррес-таврація" використовувало з виробничою метою для реставрації ікон, а від 1989 року вона знову перебуває у складі монастиря.

 

Попередня    Головна    Наступна