Покровський жіночий монастир

Миколаївський собор


 Заснована 1889 року великою княгинею Олександрою Петрівною Романовою Покровська жіноча обитель в Діонисіївському (нині Бехтеревський) провулку, 15 являла собою яскравий зразок втілення у життя ідеалів стародавньо-християнських монастирів, пов`язаних із безплатним наданням широким верствам населення як освітянських послуг, так і медичної допомоги.

 Наприкінці XIX століття кількість черниць і послушниць монастиря вже перевищувала цифру 400, і діючої Покровської церкви стало не вистачати. Отож Олександру Петрівну, яка прийняла у ньому чернецтво під іменем Анастасія, не полишала думка про спорудження тут великого мурованого храму на честь святителя і чудотворця Миколая Мирлікійського. Вона особисто визначила місце для нього в центрі тієї Покровський монастир, 1913частини монастирської садиби між Покровською церквою та келіями черниць, яка на 6 сажнів вивершувалася над рештою її території. Виконуючи волю матері, великий князь Петро Миколайович, палкий шанувальник і знавець архітектурного мистецтва, виконав ескізні проекти як самого фасаду, так і іконостаса головного вівтаря майбутнього храму, а також малюнки усіх хрестів на його банях, а вже за ними київський академік архітектури В.М. Ніколаєв склав відповідні робочі креслення.

 21 серпня 1896 року відбулася урочиста церемонія закладення Миколаївського собору в присутності царського подружжя, яке перебувало тоді у нашому місті. Перший камінь у його фундамент власноручно поклав Микола II. За будівельними роботами наглядав особливий Комітет, а обов`язки виконавця робіт було покладено на все того ж В.М. Ніколаєва. По завершенні будівництва храм із його багаточисленними архітектурними прикрасами, різноманітністю фарб і привабливими обрисами мав стати однією з найвизначніших споруд на теренах всієї імперії.

Покровська церква, 1912А відбувалося це будівництво аж занадто вже повільно через постійний брак необхідних коштів. Олександра Петрівна виділила для нього в різний час всього 150 тисяч рублів (по 3 тисячі рублів щомісяця) власних грошей, проте їх ледве вистачило на зведення стін, які при товщині від 2 до 3 аршин потребували для себе більше 5 мільйонів штук цегли. Після її смерті спорудження собору продовжувалося виключно за рахунок добровільних надходжень від окремих заможних людей.

Не залишився байдужим до долі храму й відомий київський благодійник цукропромисловець М.А. Терещенко, який надіслав у розпорядження Комітету більше 50 тисяч рублів за умови використання їх для позолоти всіх 15 бань собору та придбання 15 хрестів для них, а також виготовлення срібного престолу для його головного вівтаря.Покровська церква, 1998

Урочистості, пов`язані з першочерговим освяченням головного вівтаря в ім`я св. Миколи Мирлікійського нового соборного храму, відбулися 9 травня 1911 року. Споруджений за 400 тисяч рублів у нетиповому для Києва стилі московсько-ярославських храмів ХVVІ століть, собор мав своєю присутністю сприяти утвердженню тут великодержавницької ідеї єдиної і неподільної Росії.

    Через труднощі з грошима стіни Миколаївського собору залишилися поки-що позбавленими будь-якого живопису, а ікони для розміщення на них і на тимчасовому дерев`яному іконостасі освяченого вівтаря написали тутешні черниці у відповідній майстерні свого монастиря. Відсутність посередині опорних стовпів дозволила цьому собору стати найбільшим храмом Києва, у верхній частині якого, розрахованої на 3 вівтаря, могли вільно перебувати одночасно більше двох тисяч молільників. Місце для ще трьох вівтарів та калориферів опалення було передбачено в його нижній частині, що нагадувала собою печеру з вікнами під самою стелею.Покровська церква, 1998

    Завершували собор велика кількість розміщених по його периметру кокошників та, як вже було зазначено вище, 15 позолочених бань цибулевидної форми, характерної саме для російської архітектури. Маючи 29 сажнів (близько 62 метрів) висоти і поступаючись за цим показником лише дзвіницям Києво-Печерської лаври та Софійського собору і баштам Миколаївського костьолу, що міститься на нинішній Великій Васильківській вулиці, він займав тоді панівне становище над навколишньою місцевістю і добре бачився навіть із району залізничного вокзалу.

1922 року при Миколаївському соборі існувала релігійна громада вірних Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Після закриття 1929 року монастиря і заснування в його корпусах так званого Містечка металістів позбавлений усіх бань собор було пристосовано для потреб друкарні. 1941 року німецькі окупаційні власті дозволили відновити діяльність обителі (яка продовжується у складі УПЦ МП і по сьогодні), і за її стінами знаходили прихисток для себе не один радянський патріот. Доводилося чути, що ігуменя монастиря, сестра патріарха Никона, пожертвувала радянському урядові гроші на танкову бригаду, за що цю обитель було нагороджено грамотою Верховної Ради УРСР. Після визволення Києва від німецько-фашистських зайд Миколаївський собор було частково відбудовано за кошти, що їх пожертвував Московський Патріарх Алексій, а роботами керувала його сестра - черниця Єфросинія. Тоді ж зайняв належне йому місце і привезений із Ізмаїла дерев`яний триярусний іконостас. Розпис храмових стін, який виконувався упродовж 1984-1986 років артіллю художників із Рівненської області під керівництвом О. Корецького, співпав у часі із вико-нанням заходів по ліквідації наслідків великої пожежі, викликаної влученням у червні 1981 року блискавки в одну із ділянок його даху. Вочевидь, ця подія і створила серйозні в технічному плані перешкоди для відновлення первісних бань собору, чого вже давно вимагало саме життя. Але сьогодні реконструкція за міські кошти величного Миколаївського собору вже розпочалася без переривання у ньому богослужінь.

Покровська церква

Попередня    Головна    Наступна