Церква св. Миколи Набережного

Церква Миколи Набережного

Церква св. Миколи Набережного (Набережно-Микільська) розташована в Подільському районі Києва, поблизу берега Дніпра.

Згідно з народним переказом, храм на честь св. Миколая був побудований ще у XI ст. Відомостей про матеріали і форми, в яких його було створено в давньоруський період, не збереглося. Вірогідні ж письмові джерела свідчать, що вже з середини XVI ст. існувала дерев'яна церква св. Миколи Набережного, знищена згодом пожежею. У 1677 році на тому ж місці споруджена дерев'яна церква з однією вівтарною апсидою, що зафіксовано в плані Києва за 1695 рік.

Поряд з дерев'яним храмом на початку 1772 року розгортаються будівельні роботи по зведенню нового, кам'яного, храму св. Миколи Набережного. Датою завершення будівництва став 1782 рік, хоча опоряджувальні та оздоблювальні роботи в інтер'єрі храму тривали ще декілька років. Автором цього шедевра архітектурного мистецтва був видатний український зодчий Іван Григорович-Барський.

2 вересня 1782 року перший священик церкви Федір Лубенський у своєму "доношенні" київському митрополитові повідомляє, що "церковь приходская, вместо деревянной, в один престол святителя Христова Ни-колая совершенно сооружена".

У 1792 році поблизу храму збудована "колокольня деревянная с теплою над нею церковью... с престолом святых великомучеников Иоанна-воина и Пантелеймона-целебника".

Чимало документів свідчать, що наприкінці XVIII ст. поблизу церкви св. Миколи Набережного знаходились приналежні їй дерев'яні будівлі церковно-парафіяльної школи та будинок настоятеля церкви о. Матвія Росовського. Ці дерев'яні споруди та дзвіниця, як і вся дерев'яна забудова Подолу, що оточувала на той час садибу церкви, згоріли під час пожежі посушливого літа 1811 року. Пожежа завдала великої шкоди і кам'яній будівлі церкви. Від неї "остались одни стены; внутри все сгорело". Однак старовинну храмову чудотворну ікону св. Миколая вдалося винести з церкви і врятувати від вогню.

Відбудова Подолу здійснювалась повільно, і багато його храмів після пожежі роками стояли напівзруйнованими та недіючими. Так, Покровську церкву освятили лише 1817 року, Іллінську - 1818, Притиско-Миколаївську - 1820 року. Освячення відбудованої церкви св. Миколи Набережного (її головного престолу) відбулося у жовтні 1812 року, після того, як у храмі встановили іконостас, куплений у Києво-Печерській Лаврі.
Церква Миколи Набережного, 1862
На початку 1820-х років збудовано дерев'яну дзвіницю і невеликий будинок для церковного причту, а 1832 року київські живописці, серед яких найбільш відомими були Синельник і Сенчило-Стефановський, почали розписувати стіни.

На кошти парафіян навколо церковної садиби 1840 року зведено дерев'яну огорожу.

Фіксаційні креслення 1841 року виконані київським губернським архітектором Кедріним, свідчать, що на той час до західної апсиди храму вже прибудовано восьмигранний тамбур-притвор, близький за своєю архітектурною формою до основного храму.

Згодом, 1847 року, у зв'язку із знесенням старої дерев'яної дзвіниці, знову постало питання про спорудження кам'яної, в одній будівлі з теплою, церкви.

11 травня 1861 року відбулося врочисте закладення теплого храму при церкві св. Миколи Набережного. А вже в 1862 році найважливіші роботи завершилися. Встановлений іконостас мав один ярус і складався з десяти визолочених колон, між якими знаходились врата і симетрично розташовані ікони у мережаних позолочених рамах. Церкву освятили 1863 року на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. Відтоді споруда збереглась до нашого часу без істотних змін у зовнішньому вигляді.

Незважаючи на побудову в 1882 році при Набережно-Микільській церкві теплого храму, церковний причт і парафіяни почали клопотатися про перетворення й головної церкви з холодної на теплу. Клопотання задовольнили. Вдалося також розширити вхід, що відділяє притвор від церкви. В 1898 році у храмі замінили кам'яну підлогу, обновили живопис, спорудили новий престіл.

На початку XX ст. виконано значний обсяг робіт з відновлення живопису та іконостасу церкви. Над старим нижнім ярусом іконостасу надбудовується верхня частина. Вигляд, якого він тоді набув, зберігся до наших днів.

У післяреволюційний період аж до 1960 року церква св. Миколи Набережного залишалася у власності релігійної громади.

Упродовж 1942-1960 років у приміщенні дзвіниці діяла громада парафії Святого Духа УАПЦ (після другої світової війни - єдина парафія в Києві, де богослужіння звершувалося українською мовою). Сам храм св. Миколи Набережного належав тоді іншій громаді. Богослужіння в ньому проводилися церковно-слов'янською мовою. Це був єдиний київський храм, де богослужіння не припинялися у радянські часи аж до 1960 року.

Згідно з рішенням виконкому Київської міської Ради, затвердженим Радою в справах Російської православної церкви при Раді Міністрів УРСР, у 1960 році Набережно-Микільську православну громаду знято з реєстрації, церковні будівлі передано в розпорядження райвиконкому Подолу, а потім - Київського культспортторгу. Культове майно Набережно-Микільської церкви частково передали громаді Іллінської церкви. Цінна література надійшла у відділ рідкісної книги Державної історичної бібліотеки, ювелірні вироби, меблі та килими - у прибуток держави.

У подальшому, попри прийняте владою рішення, храм тривалий час залишався без господаря й без нагляду, хоча і був внесений до переліку пам'яток архітектури, що охороняються державою. Споруда не опалювалась. Режим температури і вологості зазнавав сезонних коливань, що негативно впливало на стан настінних розписів. Було також зафіксовано крадіжки стародавніх ікон.

Лише з 1970 року розпочато планомірні роботи по консервації монументального живопису, а згодом і реставрації іконопису та різьблення іконостасу, а також всієї споруди. Здійснювала їх Київська спеціальна науково-реставраційна виробнича майстерня Держбуду України (архітектор І.М. Малакова). Ці роботи в основному завершені 1988 року. Після влаштування гардеробу в підвальних приміщеннях і підземного входу у дзвіницю, храм було пристосовано під "Будинок хорової спадщини", що його орендував художній колектив "Почайна".

Від 1992 року церква св. Миколи Набережного знову набула статусу діючого храму. Почалися регулярні богослужіння. Паралельно продовжено роботи з реставрації іконостасу і розкриття барокового живопису XVIII ст. в західній частині храму силами "Майстерні по реставрації живопису" корпорації "Укрреставрація" (керівник І.П. Дорофієнко). Встановлено нові дубові престіл і жертовник, повернуто запрестольні образ та хрест. Виготовлено також втрачені чотири іконостасні медальйони двонадесятих свят, хрест та чотири медальйони для Царських врат. Виконано значний обсяг ремонтних робіт. Завдяки тісній співпраці реставраторів та настоятеля храму стало можливим професійне вирішення питань опорядження і реставрації церкви за кошти громади. Церква Миколи Набережного

20 жовтня 1995 року після смерті патріарха УПЦКП Володимира (Романюка) громада на своїх загальних зборах ухвалила одностайне рішення про перехід у канонічне й організаційне підпорядкування УАПЦ. А 21 жовтня, згідно з Указом патріарха Димитрія (Яреми), парафію було прийнято до складу цієї конфесії. Відтоді храм набув статусу кафедрального у м. Києві. В ньому відбувалися соборні богослужіння, очолювані Предстоятелем УАПЦ - патріархом Димитрієм.

Але шлях до офіційного визнання волі релігійної громади - набуття нею юридичного статусу - виявився складним і тернистим. Лише 9 лютого 2000 року після тривалих судових процесів Ухвалою Колегії Верховного суду України остаточно підтверджено правомірність волевиявлення парафії щодо перебування в лоні УАПЦ.

Релігійна громада, очолювана незмінним Головою Парафіяльної ради і настоятелем храму митрофорним протоієреєм о. Стефаном Яремчуком, постійно піклується про збереження пам'ятки архітектури національного значення (№24 у державному реєстрі). У 2000 році, після виготовлення п'яти втрачених ікон верхнього ярусу, завершено реставрацію іконостасу та виконано позолоту Царських врат. Проводиться постійна робота з ремонту споруди храму, дзвіниці й інженерного блоку.

Богослужіння в храмі здійснюються українською мовою, таїнства та обряди православної церкви звершуються у всій повноті та згідно з українською традицією. Оздобу інтер'єру храму доповнюють вишиті рушники, принесені в дар парафіянами.

Храм св. Миколи Набережного є однією з домінант у силуеті Подолу, визначною історико-архітектурною та художньо-естетичною цінністю. І сьогодні він залишається яскравим зразком культової архітектури, одним із кращих творів у багатому спадку видатного майстра українського бароко Івана Григоровича-Барського.

Будемо вдячні всім, хто зможе посприяти в опорядженні та подальшому збереженні національної святині - храму св. Миколи Набережного у м. Києві.

Адреса: 04070, м. Київ, вул. Григорія Сковороди, 12
Тел.: (044)416-1035, 444-3965

Попередня    Головна    Наступна