Святого Миколая римсько-католицький костьол

на Новій Забудові

Миколаївський колстьол

    Наприкінці XIX століття у Києві кількість поляків, що сповідували римсько-католицьку релігію, наближалася до цифри ЗО тисяч (окремі джерела вказують на 40 тисяч). Єдиного, що існував тоді, Олександрівського костьолу, розрахованого на одночасне перебування у ньому 1200-1500 осіб, стало невистачати. Адже до нього у свята приходило католиків не менше, аніж православних до Софійського собору. Отож більше 1000 парафіян поставили свої підписи під клопотанням про спорудження у місті другого костьолу та відправили його 5 грудня 1896 року на адресу київського губернатора Л.П. Томари. Майбутній храм вони назвали Миколаївським, бажаючи тим самим увічнити подію, пов`язану із відвіданням Києва у серпні того самого 1896 року імператором Миколою II із дружиною.

    Розрахунок виявився точним, клопотання київських католиків уряд задовольнив, після чого почалися пошуки вільної ділянки землі, більш-менш віддаленої від Олександрівського костьолу. Пропонувалися Либідська і Бульварна частини міста та Солом`янка. Садиба на Кузнечній (нині Горького) вулиці, що її заповів костьолу полковник Полянський, виявилася маломірною, а тому її продали з тим, щоб виручені гроші використати для потреб нового будівництва. Воно мало здійснюватися на ділянці землі площею 1178 кв. сажнів, що її 23 січня 1897 року відвела клопотальникам Київська міська дума на вулиці Великій Васильківській, 75 (поблизу тодішньої Кінної площі, на місці якої сьогодні - сквер). Тоді її займали з 1885 року приватні лісні склади, які підлягали перенесенню.

    Коли це сталося, 21 квітня 1898 року надійшов від уряду дозвіл на будівництво, а вже 7 травня того самого 1898 року в думській залі відбулися під головуванням ксьондза Зміградського збори парафіян (262 особи) Олександрівського костьолу. Вони обрали членів Комітету по спорудженню Миколаївського костьолу, який очолив Л.М. Янковський. Дії Комітету, що розпочалися 9 травня, позначені рішучістю. Вже 15 травня все ж того 1898 року міський землемір позначив межі костьольної садиби, її південна половина призначалася для зведення самого храму, а північна - будинку для причту.
Миколаївський колстьол, 1914    Одночасно Комітет звернувся до петербурзького товариства архітекторів із проханням негайно організувати конкурс на ескізи плану майбутнього храму та оголосив збір по підписці добровільних пожертвувань. Невдовзі до Києва надійшли ЗО таких ескізів, 4 із яких столичні архітектори відзначили преміями, розмір яких складав 900, 700, 500 і 300 рублів. Для громадського огляду їх було виставлено в залах київського товариства старожитностей і мистецтв у будинку М.Г. Хрякова на Бібіковському (нині Тараса Шевченка) бульварі, 9.
На найвищу з боку відвідувачів оцінку здобувся ескіз студента Інституту цивільних інженерів у Петербурзі С.В. Воловського, який отримав другу премію. (П.Є. Гіппіус не отримав першої премії через помилку в Генплані, інші джерела називають прізвище архітектора С.І. Шпаковсь-кого). Саме його Комітет і запропонував для складення детального проекту місцевому архітекторові В.В. Городе-цькому. Останній відгукнувся і вже ЗО грудня 1898 року подав на розгляд членів Комітету свої креслення і кошторис. Висоту обох башт він зменшив із 38 сажень (1 сажень дорівнює 2,134 метрам) до 31 сажня і вартість усіх робіт визначив у сумі 237 тисяч рублів. Необхідна кількість цегли складала 4,5 мільйони штук. При цьому багато її потребували фундаменти обох башт розміром 37x16 аршин (1 аршин дорівнює 0,711 метра) і глибиною 8 аршин.

    8 січня 1899 року проект В.В. Городецького було подано на розгляд губернського начальства, а вже у березні його затвердило Міністерство внутрішніх справ. Не гаючи часу, Комітет організував змагання підпорядчиків, яке відбулося 17 червня все того ж 1899 року. Перемогу в ньому здобув Л.Б. Гінзбург, який погодився виконати усі будівельні роботи за 245 тисяч рублів. А розпочалися вони негайно, вже 2 липня, викопуванням котлованів під фундаменти. Землею, яка виявлялася зайвою, засипали яри біля сусідньої православної Володимирської церкви (не збереглася).

    Урочиста церемонія закладення Миколаївського костьолу відбулася 8 серпня 1899 року у присутності єпископа Луцько-Житомирської єпархії В. Клопотовського, який приїхав до Києва із Чорнобиля, та 22 ксьондзів і клериків. До кінця року у фундамент споруди мали лягти 1 мільйон штук цегли. Проте, вибравши землю до глибини 3 сажні і не добравшись до материкового грунту, вирішили цеглу замінити на бетонні набивні палі діаметром ЗО дюймів, які у кількості 300 штук і було забито у шахматному порядку за схемою, складеною гірничим інженером А.Є. Страусом. Це було технічною новиною у тогочасній Російській імперії.

    Будівельний майданчик на Великій Васильківській вулиці відвідали 12 вересня 1903 року - римсько-католицький архієпископ Атталійський ксьондз Альбін Симон, 31 жовтня 1908 року - єпископ-суфраган Луцько-Жито-мирської єпархії Антоній Карас і 2 листопада того ж таки 1908 року - група гласних (депутатів) Київської міської думи на чолі із міським головою І.М. Дьяковим.
Миколаївський колстьол, 2001    Першим, призначеним ще 1903 року, настоятелем костьолу став колишній професор Петербурзької духовної академії ксьондз Казимир Ставинський. А освячення його і перша відправа відбулися лише 6 грудня 1909 року, в день св. Миколая, в присутності згаданого вище А. Караса та київського генерал-губернатора Ф.Ф. Трепова. Висока, струнка, легка і ошатна споруда Миколаївського або Нового (як його стали називати на відміну від Олександрівського (Старого) костьолу, що тоді вже існував) костьолу в староготичному стилі стала окрасою Києва. Вона виглядала кращою навіть за відому УОІІУ Кігсгіе у Відні, споруїжену імператором Францем-Йосифом. її середню частину увінчувала ще одна, третя за ліком башта, а фронтон головного фасаду прикрашала вилита із штучного каменю по моделі скульптора Бенеша статуя Архангела Михаїла. Ця та інші скульптурні прикраси виготовлялися в майстерні київського зодчого Еліа Сала. Обкладення фасадів частково штучним каменем, а частково червоною керамічною плиткою виконували 50 варшавських майстрів. Верхні дерев`яні частини готичних башт мали вигляд 8-гранних пірамід, їх покривали гофровані цинкові листи, а дах костьолу - червона марсельська черепиця. Двоповерховий тринавовий храм був розрахований на влаштування у ньому 9 престолів і одночасне перебування 2300 молільників. У підвалі передбачалися приміщення для нижнього однопрестольного храму, калориферів і складів. На великих вікнах головного вівтаря містилися виконані на склі зображення Різдва Христового, хрестних страждань Спасителя і Воскресіння Христового, на вікнах правого бічного вівтаря - св. Благовіщення і лівого бічного вівтаря - св. Миколая Чудотворця. Усі ці зображення та килимові малюнки на решті із 40 скляних площин виконали майстри артистичного закладу живопису на склі Ернста Тоде в Ризі. Вони виявилися новинкою для киян.

    Радянська влада 1931 року існування парафії припинила, а приміщення костьолу пристосувала під архів, а після війни - влаштувала у ньому "глушилку" зарубіжних радіостанцій. Напередодні московської Олімпіади-80 споруду клопотами архітекторів О. Граужиса, Є. Осадчого, В. Бабиніної, В. Безякіна та І. Тукалевського відреставрували і влаштували у ній Республіканський будинок органної та камерної музики, розмістивши орган, виготовлений чехословацькою фірмою "Ріедег-КІозз", у головному вівтарі. 29 жовтня 1991 року було офіційно зареєстровано статут Миколаївської парафії, а повторне освячення костьолу і перша за останні 60 років Меса в ньому відбулися 4 січня 1992 року. Поки що продовжується його почергове використання для концертів класичної музики і богослужінь.

Попередня    Головна