Мости Києва

У народних повір’ях різних країн є така спільна риса: мости, які згадуються у них, якщо не долетворчі, те принаймні дуже символічні. Скажімо, на території України і Бiлорусі вважалося, що в пам’ять про померлого обов’язково слід побудувати нехай невеликий, але місток. Інакше душа покійного не дійде до царства Божого. А що стосується моментів оптимістичніших, то у гаданнях на святки міст був нерозривно пов’язаний з любовною символікою. Дівчина ставила під ліжком посудину з водою, зв’язувала над нею з прутів чи паличок місток й уві сні, звичайно ж, очікувала появи судженого, котрий мав перевести її через міст. «Символічний» список можна продовжувати до нескінченності. Але найбільш наближеними до реального життя, як не дивно, виявляються казки. Адже там вважалося, що це завдання — побудувати великий і красивий міст — під силу лише винятковим людям або наділеним чарівними властивостями предметам..

    Розташування Києва на березі такої річки, як Дніпро, стимулювало мостобудування. Щоб спорудити переправу через таку водойму, необхідно більше опор, відповідно — більше грошей і людських ресурсів. Ще полянський князь Кий розумів, що місто росте у міру того, як розширюється його транспортна інфраструктура. Ця філософія і сприяла тому, що Кия у літописах нарекли «перевізником», оскільки саме перевезення поблизу князівського села Берестова сприяли становленню Києва як столиці Київської Русі. Щоправда, незважаючи на розуміння проблеми, про те, яким має бути стаціонарний міст, тут довідалися аж у XIX столітті. До цього конструкції не витримували довше сезону — позначалася особливість дерева як будівельного матеріалу.

    Першим постійним мостом був Ланцюговий (1848), за яким послідував Залізничний (1870), який був найбільшим у Європі. 1915 року почалося будівництво другого залізничного мосту, проте відкритий він був лише 1929 року. Громадянська війна була чорною сторінкою для київських мостів. Обидва вони були підірвані 1920 року при відступі білополяків. Залізничний був швидко відновлений і простояв до 1941 року. у 1925 році під керівництвом Патона на опорах Ланцюгового моста збудували міст ім. Євгенії Бош. У 1938 році починається будівництво мосту Патона, перерване війною. При відступі Червона Армія підриває всі 3 мости через Дніпро, як найбільш стратегічні об'єкти. При відступі через брак сталі німці вивезли з собою залізні конструкції мосту Бош. наступаюча Червона Армія швидкісними темпами за 13 днів створила понтонну переправу через Дніпро в районі сучасного Залізничного моста. Ця подія досі є світовим рекордом швидкості мостобудування. У щойно визволеному Києві були створені низьководні тимчасові автомобільний та залізничні мости, які згодом замінились на постійні.

   Першим було відновлено Петрівський залізничний міст у 1945 році. Наступним у 1949 році за проектом Руденко створили Дарницький залізничний міст, на 40-50 метрів південніше зруйнованого. Взялися й за добудову мосту Патона. Частину опор прийшлося будувати заново, проте деякі були використані з довоєнного часу. У 1953 році міст було відкрито.

   Наступним був Парковий пішохідний міст, який з’єднав правий берег з Трухановим островом. Міст було відкрито 1957 року. Він є дуже подібним до довоєнного мосту Бош.

   1963 року відкрито Рибальський міст, що з’єднав місто з Рибальським півостровом.  У 1965 році на місці моста Бош відкрито міст Метро, який має продовженням міст через Русанівську протоку. У 1976 році над містом здійнявся Московський міст з 115-метровим пілоном. Він мав найбільший на той час судноплавний проліт – 300м. У 1990 році відкрили Південний міст з 6 авто-смугами та двома коліями метрополітену.

    Зараз Київ має 142 мости, з яких 7 – через Дніпро і один – через Гавань. В процесі будівництва знаходяться Поділсько-Воскресенський та Автомобільно-Залізничний мости. Також заганяються палі під новий міст через Гавань.

    Київські мости розділені на 3 розділи: зруйновані, існуючі, в стадії будівництва.

зруйновані

існуючі

в стадії будівництва