Міст через Паркову алею

збудований 1913 року, реконструйований 1983 року.

Міст через Паркову алею

У перше десятиліття минулого, двадцятого, століття в губернському Києві складали плани продовження Петрівської алеї. Заважав зсув, і шляховики запропонували пробити його між двома кручами тунелем. Але все станеться інакше, коли міська управа ухвалить проконсультуватися у відомого фахівця професора Патона.

Коли ж у чудовому парку на кручах, забруднивши глиною гамаші, він перебрався через яр на протилежний бік, ближче до Кукушкіної дачі, відкрилися такі пастельні краєвиди, такі блідо-бузкові далі, порізані дніпровськими старицями, що дух перехопило. І такий куточок перепсувати нудним тунелем?!

Ні! Осьде, над головою, високо-високо, ти поставиш міст!

За креслярською дошкою, прагнучи відродити в душі оте трепетне відчуття, Патон шукав для мосту прозорі, невагомі відповідники. Ними стали ажурні серпоподібні ферми.

Місцеві репортери інтригували киян, змальовуючи дивацтва такого собі професора Патона. Уявляєте, будуватиме міст на землі! У ямі сколотять деревяні кліті й на них заходяться клепати секції. У ґрунт загатять бетонні палі, а коли ферми будуть готові, на палі їх і опустять.

Кручу справді трикутно прорізали в останній момент, закріпивши низ витонченою підпірною стінкою. Під мостом проклали дорогу, і в прорізі засинів перед киянами улюбленець їхній Дніпро.

Міст через Паркову алею

У Києві подейкували, буцімто з мосту через нещасне кохання кинувся якийсь юнкер чи то гімназист. Інші заперечували: ні, зірвався, бо перед дамою серця демонстрував стійку на поруччі. Поголос робив своє, матусі стращали Чортовим містком Патона дочок-гімназисток.

Свого часу в не опублікованому ще тоді нарисі М.Булгакова про Київ я знайшов промовисту деталь: під час громадянської війни, коли в місті невпинно тасувалися влади, деревяний настил містка розікрали. Топити буржуйки.

Так, він тішить око дотепер у чарівному парку за Маріїнським палацом. Лише ґудзики заклепок стали набагато крупніші, змінили малюнок ліхтарі, та й з товстіших дощок збито новий настил. Так зо два десятки років тому легендарний місток обновили. Час брав своє корозія. Міська влада лаштувалася було його знести, замінивши на залізобетонний. Але Інститут Патона відстояв раритет у колишньому вигляді. Але як це зробити? Мостів давним-давно вже ніхто не клепає, а з легкої руки Євгена Оскаровича варять патонівським швом. І все-таки в Дніпропетровську, на заводі імені Бабушкіна, розшукали старих глухарів клепальників-пенсіонерів. Вони й упорали незвичну нині роботу.

Головна    Наступна