Київ у роки Великої Вітчизняної Війни

Від 19 вересня 1941 р. до 6 листопада 1943 р. столиця радянської України була під нацистською окупацією. У січні 1944 р. сюди повернулися республіканські керівні установи. Чисельність населення міста наприкінці 1943 р. складала 180 тис., у 1945 р. - 470 тис.статуя в музеї ВВВ

Друга світова війна обернулася для Києва низкою трагічних подій, незліченими людськими втратами та матеріальними збитками.

На світанку 22 червня 1941 на Київ упали німецькі бомби, спричинивши перші жертви й руйнування. Того ж дня армії нацистської Німеччини та її союзників перетнули західний державний кордон СРСР. Група армій Південь під командуванням генерал-фельдмаршала фон Рундштедта, яка діяла на українському напрямі, складалася з трьох німецьких і двох румунських армій, а також танкової групи та мехкорпусу угорської армії. Їй протистояли 80 дивізій Київського особливого і Одеського округів, які розгорнулися у перший день війни відповідно у Південно-Західний фронт (ПЗФ) і Південний фронт. За оголошеною мобілізацією до діючої армії пішли близько 200 тисяч киян.

Фронт швидко наближався до Києва. 1 липня почалася евакуація великих промислових об'єктів військового значення, установ, фахівців, членів родин радянського, командного, партійного та енкаведистського складу. Завод Транссигнал був демонтований і завантажений у вагони за чотири доби. Фабрику Київволокно демонтували за вісім діб. З Ленінської кузні за 11 діб було відправлено понад 500 вагонів різного устаткування. До початку вересня 1941 р. евакуювали 197 великих підприємств, 32 вищих і середніх спеціальних учбових закладів, науково-дослідні інститути. Загалом на евакуацію виїхало 335 тисяч киян. Спішно почалося відновлення фортифікаційних споруд КиУР, доповнюваних протитанковими ровами, ескарпами, шанцями, дерево-земляними вогневими точками. На цих роботах щодня працювали десятки тисяч киян та селян приміської смуги - часом під ворожим обстрілом з землі й повітря. Крім першої лінії оборони (КиУР), було створено другу й третю лінії. 11 липня передові частини німецької 6-ї армії вийшли на рубіж річки Ірпінь. Почалася героїко-трагічна 73-денна оборона Києва від німецьких військ (офіційна назва - Київська оборонна операція липня - вересня 1941).

Німці не спромоглися здобути Київ зі сходу. Проте на початку вересня вони прорвали фронт на північ від міста і захопили Чернігів, після чого форсували Дніпро нижче Києва, біля Кременчука, і почали просуватися на Полтаву. Створилася загроза оточення військ ПЗФ, але Ставка Верховного головнокомандування і особисто Сталін не дозволяли залишити Київ. 15 вересня чотири армії опинилися в котлі. Поразка Червоної армії була грандіозною: лише у полон потрапило понад 665 тисяч бійців і командирів. Німці захопили величезні військові трофеї: 884 одиниці бронетехніки, 3718 гармат тощо. Командувач Південно-Західном фронтом генерал Михайло Кирпонос, за офіційною версією, застрелився в оточенні. За радянськими даними, німці втратили у боях під Києвом 100 тисяч вояків. Тривала затримка німців під Києвом, як вважається, зупинила значні сили для дальшого просування на схід, зірвала наступ на Москву.

танк КВ в музеї ВВВ

19 вересня частини Вермахта увійшли в залишений напризволяще Київ і почалася окупація, що тривала 778 днів. Цей час позначений для Києва і киян численними трагедіями, що відбувалися вже у перші дні окупації. 24 вересня почалися вибухи й пожежа Хрещатика та прилеглих кварталів центру - від дії заздалегідь закладеної радянськими саперами та органами НКВС радіокерованої вибухівки. 29 та 30 вересня відбулося знищення євреїв у Бабиному яру. Тільки за ці два дні, згідно німецьким джерелам, там загинула 33 771 жертва геноциду. Було знищено також циганів.

У місті запанував жорстокий окупаційний режим Третього рейху з голодом, холодом, злиднями, знущаннями. За диверсійні акції радянського підпілля окупанти розстрлювали сотні киян-заручників, згідно з наказами коменданта міста генерала Ебергарда. Міська управа, яку очолювали Олександер Оглоблин, Володимир Багазій, Леонтій Форостівський, намагалася розбудовувати мирне життя, але все цілковито залежало від окупантів. 3 листопада було висаджено в повітря Успенський собор Києво-Печерської Успенської лаври (згідно однієї з версій - заздалегідь закладеними радянськими радіокерованими фугасами). Десятки тисяч військовополонених та інших жертв свавілля окупантів гинули у створених нацистами концентраційних таборах: Дарницькому - понад 68 тисяч, Сирецькому - понад 25 тисяч. Поліція безпеки та СД, що містилася на Володимирській, 33, викрили та знищили розгалужене більшовицьке підпілля. У застінках загинули Володимир Кудряшов, Віктор та Олександра Хохлови, Іван Кудря, Тетяна Маркус, Раїса Окіпна та інші підпільники. Так само окупанти розкрили та люто розправилися з українськими патріотами, які мали далекосяжні плани розбудови своєї держави: на початку окупації діяла Культурна референтура ОУН, виходив український часопис "Литаври" (у цьому виданні брала участь Олена Теліга) тощо. На примусові роботи до Німеччини з Києва було відправлено понад 100 тисяч молоді. Але життя тривало у будь-яких проявах. У Києві під наглядом німців діяли окремі підприємства (на яких підпілля неодноразово вдавалося до актів саботажу), процвітала ринкова торгівля у "диких" формах. У місті були в обігу німецькі райхсмарки та спеціально надруковані у Рівному окупаційні карбованці. Відкрилися театри, кінематографи, ресторани (на багатьох з них були застереження: "Тільки для німців"). Відбувалися навіть спортивні змагання. Радянська пропаганда міфологізувала події, пов'язані з т. зв. "матчем смерті" між футболістами-киянами та командою німецьких зенітників влітку 1942 р. Наприкінці окупації Києва населення міста складало близько 180 тисяч.

бойові гармати в музеї ВВВ

З початком наступу на Київ радянських військ окупанти оголосили 26 вересня 1943 р. "бойову зону" - за 3 км від Дніпра на захід, за перебування в якій загрожував розстріл. Командування Воронізького (згодом - і Українського) фронту намагалося розвинути успіх форсуванням Дніпра на південь від Києва і створенням Букринського плацдарму. Але при цьому не було враховано вкрай несприятливих умов для наступу на правому березі і довелось терміново виправляти помилку. Так виник новий напрямок головного удару - Лютізький плацдарм - на північ від Києва. Прагнення будь-якою ціною зробити "подарок родінє" - визволити Київ саме до чергової "ювілейної" річниці жовтневого перевороту 1917 р. призвів до величезних людських втрат: здобуття Києва радянськими військами "до дати" коштувало життя 417 тисячам бійців і командирів Червоної армії. На початку листопада 1943 р., у переддень відступу, німецькі окупанти почали палити Київ. У ніч на 6 листопада 1943 р. передові частини Червоної армії, долаючи незначний опір німецького ар'єргарду, вступили у майже порожнє палаюче місто. Київ було визволено з-під німецької окупації. Він перебував у жахливому стані. Були зруйновані 940 будинків державних і громадських установ площею понад 1 млн. кв. м., 1 742 комунальних будинки житловою площею понад 1 млн. кв. м., 3,6 тис. приватних будинків площею до півмільйона кв. м; знищені всі мости через Дніпро, виведені з ладу водогін, каналізація, транспортне господарство.

Протягом листопада та грудня становище Києва було ще непевним. Точилися бої за Житомир, ворожа авіація піддавала Київ бомбардуванням. Лише у січні 1944 р. до столиці УРСР повернулися керівні державні і партійні установи. Водночас розгорталася робота підприємств, що поверталися з евакуації, навчальних та культурних закладів. Заявки на устаткування і матеріали, необхідні для відбудови київських об'єктів, розглядалися в усіх загальносоюзних відомствах і найчастіше задовольнялися. За перші два місяці відбудовних робіт стали до ладу 100 підприємств, у тому числі найбільші: , Ленінська кузня, Більшовик, ім. Артема. Вони одразу давали продукцію для фронту. У 1945 р. київська промисловість виробила чверть випуску 1940 р. За 1943-1945 рр. було відбудовано 552 тис. кв. м. житла.

За короткий час було розібрано та розміновано руїни у центрі міста. У серпні 1944 р. зруйнованим Хрещатиком було проведено перед киянами 40 тисяч німецьких військовополонених. Значна частина мешканців ще жила у руїнах і підвалах, а тим часом було оголошено про початок конкурсу на проектування нового Хрещатика, про майбутнє будівництво метрополітену. Місто поволі вступало до мирного життя. На згадку про оборону й визволення Києва, про 778 днів жахливої окупації лишилися численні пам'ятки й меморіали, створені у повоєнний час.

 статуя "Батьківщина - мати"